Те, що сталося з військовим Нацгвардії Дмитром Фінашиним на позивний «Фін», здається, схоже на якийсь гостросюжетний воєнний фільм. Рятуючи побратима, Дмитро міг загинути, як і інші. Але йому судилося вижити. Хоча себе хоронив багато разів.
Під час виконання завдання «Фін» зі своїм батальйоном потрапив у засідку. Зрозумів, що ворогів просто кишить. Побратима «Азова» поранили, він встиг крикнути Дмитру, що вже трьохсотий. Сам «Фін» теж відчув, що в бік залетіла куля, інша відбила палець, ще одна влучила у шолом. Від плеча до ліктя ліву руку повністю розсікло. Проте з товаришем «Сократом» кинулися рятувати «Азова». Але «Сократа», який пішов у розвідку, вбили. Тоді поповз у розвідку «Азов» – з «Фіном» вони зустрілися вже у госпіталі. Бо під час сильного обстрілу товариш впав у яму і знепритомнів. А коли очуняв і виліз, Фінашина уже не було.
– Я лежав на спині, штовхався п’ятками, головою підтягувався, наче хробак який. І отак по сантиметру рухався вперед, – розповідає «Фін». – Найбільше боявся вмерти. Ніхто тебе не знайде, не поховає дружина, не зможе оплакати мама. І не в бою, не так, як собі уявляв.
Тож «Фін» і далі повз на спині під палючим сонцем. Каже, що спрага просто пекла зсередини. Коли знайшов глину, на яку ніби хтось розлив трохи води, став пити. Вдень мучила спека, а вночі пронизував холод. У «Фіна» почалися галюцинації.
– Дивлюся – стоїть наша машина, наші хлопці ходять. Починаю їм махати рукою, повзу туди, а нема машини. Я за тими автівками усю ніч пролазив, – згадує.
«Фін» повзав на спині безкрайнім полем цілих дві доби! І нарешті зустрів українських військових. Настільки був радий, коли побачив штани з нашивкою ЗСУ, що аж плакати хотів від щастя. Наші хлопці відвезли Дмитра з тяжкими травмами у госпіталь.
А тим часом дружина Ірина не знаходила собі місця від неймовірної тривоги. І коли отримала коротке повідомлення «Люблю», ще більше стала хвилюватися. Та за кілька днів чоловік зателефонував. Сказав, що йому відірвало пальця на правій руці, ліву взагалі ампутували. Та для Ірини головне, що лишився живий!
Тепер Дмитро вчиться жити по-новому. Єдине, що найбільше мучить – це фантомні болі. Дошкуляє рука, якої нема. Однак сприймає це як досвід. На перших порах хоче набратися сил, а потім вчити воювати солдатів.
Юлія ШЕВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!