Пригадую, як ще у радянські часи їхали у Крим, то з вікна поїзда під одноманітний стукіт коліс зо три години милувалися Каховським водосховищем, його крутими берегами, тихим плесом. І ніхто тоді не знав, що на дні цього мальовничого моря покояться не тільки 90 сіл, тисячі могил, а й ціла наша українська історія. Тут москальська комуністична влада затопила Запорізьку Січ!
Усі вісім Січей на дні моря
Відважні запорізькі козаки двісті років боронили від турецької, татарської та московської навали не тільки українські землі, а й усю Європу. За часи існування Козацької держави історикам відомо вісім Запорозьких Січей, що були на Дніпрових порогах і які тепер на дні штучного моря. Це Хортицька – 1556–1557 рр., Томаківська – 1570–1580 рр., Базавлуцька – 1593–1638 рр., Микитинська – 1639–1652 рр., Чортомлицька – 1652–1709 рр., Кам’янська – 1709–1711 рр., 1730–1734 рр., Олешківська – 1711–1728 рр., Нова (Підпільненська) Січ – 1734–1775 роки.
Першу Запорозьку Січ, де отаман Дмитро Вишневецький збудував Хортицький замок, зруйнували татари у 1557 році. Вони ж знищили і наступну, Томаківську Січ, на дніпровському острові Томаківка (це поблизу сучасного міста Марганець). Тоді козаки закріпилися на острові Базавлук, де й заснували однойменну Січ з майданом та церквою. Сюди 1647 року після повстання втік Богдан Хмельницький з сином Тимошем, звідси запорожці йшли у найважливіші морські походи, тут формувалися повстанські загони Северина Наливайка. Наступна, Микитинська Січ, що розташовувалася поблизу сучасного міста Нікополь, – одна з найбільш відомих. З неї почалася Визвольна війна, тут Богдана Хмельницького обрали гетьманом. У 1846 році під час великої весняної повені місце Микитинської Січі було відрізане від берега і знесене вниз за течією Дніпра. За часів Хмельниччини наступна, Чортомлицька Січ, надійно охороняла тодішні південні кордони України. Гучна слава Січі поширилася в часи Івана Сірка, який тут більше 15 разів обирався кошовим отаманом. За допомогу гетьману Мазепі Чортомлицьку Січ 1709 року по-звірськи знищили царські війська. Росіяни стратили усіх полонених, зруйнували фортецю, спалили курені, спускаючись по Дніпру, хапали і страчували навіть тих козаків, які не брали участі у військових подіях. Згодом запорожці відновили Січ на річці Кам’янці, потім заснували Олешківську Січ (біля самого Херсона), що пов’язана з гетьманом Пилипом Орликом. Нову козаки створили 1734 року з дозволу російського уряду. Проіснувала вона 40 літ. Після закінчення російсько-турецької війни, куди козаки вирушали з Нової Січі, 1775 року цариця Катерина ІІ вщент зруйнувала Запорозьку Січ. Кошового отамана Калнишевського ув’язнили у Соловецькому монастирі на 25 років, де він помер у 113 літ, а козаків закріпачили.
Зберігся лише хрест кошового отамана
Послідовники цариці радянські комуністи знищили будь-яку згадку про це славетне військо. Щоб ми навіть не мали змоги вклонитися історичному Великому Лугу, що належав Запорозькій Січі, у 1950-х роках радянська влада козацькі землі затопила. Бо Сталін захотів на півдні України вирощувати рис і бавовну. На дні штучного Каховського моря опинилася уся Запорозька Січ – острови Базавлук, Чортомлик, Томаківка, село Покровське, яке виникло на місці останньої Січі. Затоплено козацькі зимівники, городища і могильники.
З усієї Запорізької держави зберігся лише надмогильний хрест кошового отамана Костя Гордієнка! Він стоїть на Кам’янській Січі, що майже за сто кілометрів від Херсона, – це пам’ятка археології національного значення і єдина територія Козацької держави, яка збереглася і де можна проводити дослідження. Бо величезну частину Кам’янської Січі було затоплено у Каховському морі, обвалилася у воду й інша частина, де проводили розкопки ще сто літ тому. Влітку 2009 року до святкування 300-ліття Кам’янської Січі збудовано символічну цегляну браму, земляні вали. Щороку тут проводилися патріотичні фестивалі та свята. Тепер ця територія тимчасово окупована російськими військами.
У каламутній воді крутило дерева, худобу і… мерців
Води Каховського водосховища, довжина берегової лінії якого 896 кілометрів, покрили і багаті родючі землі, 60 дрібних річок та озер, що кишіли рибою та звіром. Це була найбагатша природна територія у Європі. Кілька років з настанням весни перелітні птахи кружляли над водою у пошуку своїх місць, а не знайшовши, гинули. Та найстрашніше те, що водосховище зламало життя тисячам українців. На дні штучного моря опинилося 90 сіл! Люди перевозили свої пожитки, тягнули із собою худобу. Хто мав гроші, викопував своїх покійних родичів і перезахоронював в інших місцях. На кладовищах валялися черепи та кістки, які бульдозер згрібав і змішував із землею. Бо могили, як і хати, теж позаливало водою.
– Коли вода почала заповнювати дно моря, то на березі стояли люди, переважно у літах, і плакали, – згадував очевидець спорудження Каховського водосховища Андрій Шульга. – Каламутною водою крутило величезні дерева, пливли корови, свині, олені. Полізли на берег тисячі водяних щурів, змій. Над брудною величезною калюжею кружляли дикі качки, гуси. Билися об берег тіла мерців, яких вимили з могил хвилі. Цю страшну картину не можна було змалювати, її потрібно було бачити.
Люди, яких зірвали з обжитих місць, покидали рідні села з покрученими вуличками і плакали. Прощаючись, востаннє гладили стіни своїх мазанок під солом’яними дахами. Бо на нових місцях в однакових будинках під шифером багато хто не зміг прижитися…
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!