Чи потрібний нам прапор?
Україна

Чи потрібний нам прапор?

3 вересня 2022, 10:29
0
0
Сподобалось?
0

Пережили ми, саме так, не відзначили, а пережили День Незалежності України. Звичайно, хотілося свята, але ж коли за нас у цей день віддають життя захисники, гинуть діти і в руїнах лежать наші міста і села, не до веселощів і салютів. Та й звикли ми в цей день «підганяти» свої домашні справи: працюємо на городах, возимо солому, заготовляємо дрова, готуємося копати картоплю. Це все добре, але ж у нас цей святковий день, мабуть, найважливіший у нашій історії. То ж чи не варто про це пам’ятати, вчити своїх дітей шанувати історію, звичаї, традиції, передавати їх наступним поколінням, любити і берегти все українське, починаючи зі свого двору.

Уже минув 31 рік з дня проголошення Незалежності України. Ми маємо свою державу, свій прапор, свою Конституцію, прагнемо до Європи. Декому ще трішки патріотизму та гордості, залишити в минулому радянщину, відчути себе справжнім українцем.

Село Вовковиї – один з найбільших населених пунктів у сьогоднішньому Дубенському районі. Тільки центральна вулиця простягається на понад п’ять кілометрів. У селі понад 500 дворів. А в День Незалежності український синьо-жовтий прапор майорів тільки біля сільської амбулаторії, церкви, лісництва і ще кількох осель.

Вітаю знайому односельчанку зі святом, запитую, чи вивісила державний прапор. Відповідь: «А де я його маю? І навіщо вішати – скажуть, що я вже така українка». Інший знайомий вульгарно відрізав: «А що мені та Україна дала?» Хотілося багато чого сказати, але ж це більшість моїх односельців – добрих, порядних, роботящих українців. І, мабуть, не всі вони у цьому винні. Живуть у гарних будинках за високими огорожами, їздять на закордонних автомобілях, проте не мають, а точніше, не хочуть витратити сто гривень на державний символ, прапор України, і вивісити його біля своєї оселі хоч один раз у рік. Хоч біля осель Леоніди Котовської, Богдани Дацюк і воїнів учасників АТО вони майорять завжди.

Ми захоплюємося тими, хто піднімав прапор України в окупованому Маріуполі, на ворожому бронетранспортері у Херсоні, пускаємо сльозу, коли накривають синьо-жовтим знаменом тіла наших героїв, проводжаючи в останню путь, пишаємося, коли бачимо наш стяг у багатьох країнах світу. Самі ж боїмося і не бажаємо вивісити його біля своєї оселі у день свята. А це ж найменше, що можемо зробити для нашої України – вона в нас одна і така, яка сьогодні є.

Ми чомусь завжди цінуємо тільки те і тоді, коли втрачаємо.

Іван ФІНЮК,

житель села Вовковиї, Рівненська область


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися