Павло Тичина був ловеласом, а одружився у 48 років
Україна

Павло Тичина був ловеласом, а одружився у 48 років

25 вересня 2022, 14:10
0
0
Сподобалось?
0

Про Павла Тичину знають як про поета, який славив комуністичну партію. Любив він писати і для дітей. Пам’ятаєте, «А я у гай ходила, по квітку ось таку. А там дерева люлі і все отак зозулі: ку-ку». Є у нього й любовна лірика, бо закохувався поет часто.

На честь коханої взяв псевдонім

Народився Павло Тичина 23 січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського псаломщика. У батьків було 13 дітей, але до дорослого віку дожило дев’ятеро. Павла віддали на навчання в один із монастирських хорів Чернігова. А потім пішов у семінарію. Він був ніжним, вразливим, сором’язливим романтиком із жіночним обличчям. У молодості йому казали, що він схожий на Ісуса Христа. Ніколи не лаявся, бачив мураху на шляху, то обминав, щоб не наступити, а метеликами милувався годинами.

У своєму щоденнику Тичина писав: «У мене єсть донжуанізм». Під час навчання у семінарії Павло закохувався безліч разів, але, на жаль, без взаємності. Першим коханням вважається Ляля з Чернігова. На її честь Тичина навіть взяв псевдонім Лялич і під ним виступав з музичними творами як композитор. Мало кому відомо, що найперше він вважав себе музикантом. І дійсно був талановитим: співав у хорі, грав на струнних і духових інструментах, володів азами диригування. А ще захоплювався літературою. На творчих зустрічах з Михайлом Коцюбинським почав залицятися до його доньки Оксани. Найімовірніше, саме їй присвячено вірш «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов». Однак і тут поета чекало розчарування: дівчина вийшла заміж і померла під час пологів. Наступним захопленням стала молода літераторка, «пантера чоловічих сердець» Олена Пашинківська, що творила під псевдонімом Олена Журлива. На старості вона була прикута до ліжка, а Тичина регулярно надсилав їй гроші на ліки.

Любовний трикутник із… сестрами

Цікаво, що Тичина часто закохувався у… сестер. Їх було багато, однак найбільш відомою є історія із сестрами Коновал. Саме Інні присвячений один з найкращих віршів поета: «О панно Інно, панно Інно! Я – сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – дитинно, злотоцінно...» Іронія долі в тому, що Інна любила 22-літнього поета, а він її сестру Поліну. І знову без взаємності. Поет дуже ідеалізував красуню, яка чудово співала й займалася музикою. Він вважав, що зустрів найріднішу душу. А Поліна соромилася непоказного юнака і прилюдно з нього кепкувала. Й вийшла за іншого. Тоді ж скромна й лагідна Інна, яку називав Нюсею, намагалася бути поруч і навіть освідчилася йому, але це не зачепило серце юнака. Інна померла молодою – від сухот. Це стало потрясінням для Тичини: «Померла Нюся. Отепер уже для мене Поля зовсім не існує. В Нюсі я довго ще любив Полю».

А за деякий час об’явилася Поля. Вона зрозуміла, що Тичина був би їй хорошим чоловіком. Сама шукала привід зустрітися. Спершу в Харкові: просила, аби Павло виручив із тюрми її брата. Потім у Києві, де вони жили поруч. Збереглися її записки: «Павлусь! Мені дуже треба тебе побачити, зайди до мене. Я з дитиною у Києві тільки удвох». Він тоді не був офіційно розписаний, хоча й був у стосунках – і приходив. Його добре запам’ятала дочка Полі, яка вчилася у школі і недолюблювала цього дядька, зокрема, за його вірші, які доводилося зубрити. А коли Поліна померла, поет на похорон… не пішов. Сказав, що захворів. Можливо, не хотів бачити кохану у труні? Обох цих сестер він згадував усе життя.

Ходять чутки, що Тичина мав ще й третю музу-сестру – Наталю, двоюрідну Поліні й Інні. Саме їй поет присвятив вірші «Зоставайся, ніч настала…» Але розв’язка цього захоплення теж трагічна. На момент знайомства Наталя була невиліковно хвора. Невдовзі вони роз’їхалися, а за пів року Павло отримав листа, що складався з чотирьох слів: «Прощай. Вмираю. Люблю. Наталя».

Дівчину ховав у ванній

Свою дружину Тичина знайшов, знімаючи квартиру в Києві. Власницею житла була Катерина Папарук, яка мала 16-річну доньку Ліду. З часом Ліда почала проявляти увагу до 25-літнього поета. Стала незамінною для нього: бігала в бібліотеку, була першим слухачем віршів, давала поради. Хоча вони все ще звертались на «Ви», але в щоденнику Тичина написав «моя» перед її ім’ям. Почуття зароджувалися дуже поволі. Бо паралельно з тим він мав ще дівчат. Деякий час жив у Харкові, крутив там романи. І водночас писав ніжні листи, як-от «Лідуся, не сумуйте, Павлусь хоч би там що, та вас найбільш цінує… Пишіть до мене, котенятко». Коли Тичина повернувся до Києва, під час візитів гостей він ще довго ховав Ліду у ванній кімнаті, вдаючи, що живе сам. Коли приховати очевидне не вдавалося, то, червоніючи, представляв її як «мою бібліотекарку». Лідина мати втомилася чекати, коли ж врешті Павло наважиться на серйозний крок, і закрила їх в окремій кімнаті. Сутеніло, Ліда була готова до всього, а Павло зітхав і крутився на дивані. Нарешті зважився спитати: «Чи можу я вас поцілувати?» Дівчина відповіла ствердно. Одружився Тичина, коли йому було вже 48 років, після 20 років «квартирування». На дітей так і не зважився. На 40-річчя знайомства з Лідою поет написав їй такі рядки: «Дивлюсь на тебе я не надивлюся – на очі сірі й брови в формі дуг, для мене ти, як з пісні «біле гуся», – кохана, люба, і дружина, й друг».

 Павло Тичина помер у 76 років, раніше за Ліду. Після його смерті дружина перечитала щоденники Тичини й замалювала чи повидирала звідти все, що їй видалося зайвим. Тому й так мало нам відомо про «амурні» справи поета.

Руслана ТАТАРИН


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися