Росіянин рятує на фронті українських воїнів
Україна

Росіянин рятує на фронті українських воїнів

9 жовтня 2022, 16:20
0
1
Сподобалось?
1

З Дмитром ми познайомилися у військовому госпіталі. Він потрапив сюди після осколкового поранення й важкої контузії. У перші дні тільки стогнав і кричав уві сні. Але через кілька днів прийшов до тями й розговорився. Служить він бойовим медиком стрілецької роти із позивним Тюмень. 

Закохався й через два тижні зробив пропозицію

– Я народився в росії, у Сибіру. Після медучилища влаштувався фельдшером у місті Тюмень. Якось під час чергування познайомився з українкою Світланою. Її батько працював на нафтопереробному заводі, вона прилетіла до нього в гості й захворіла, – пояснює Дмитро. – Зателефонували на швидку, я приїхав на виклик і закохався. Вранці й ввечері її провідував, а через два тижні зробив пропозицію. Це була справді взаємна любов з першого погляду, – усміхається мій сусід.

Світлана відразу погодилася, але з єдиною умовою, що житимуть в Україні. Десять років тому вони поселилися на Сумщині, на батьківщині дружини. Емігрант з росії влаштувався фельдшером на станцію швидкої допомоги, де мав незаперечний авторитет як кваліфікований медик, котрий вміє ставити правильні діагнози не лише дорослим, але й дітям, особливо немовлятам. І стали до нього звертатися люди не лише під час чергування, але й у вихідні. Колеги-лікарі радили молодому й здібному медику поступати в медичний університет, адже він діагност від Бога. Але Дмитрові подобалася його робота, кожного дня він допомагав хворим й рятував чиєсь життя. Він так і не здобув вищу освіту, але наполегливо вчився самостійно. Народилося двоє діток, потрібно було допомагати дружині. 

Війна застала Дмитра на чергуванні, а вже 25 лютого, коли розпочалися бої на околиці їхнього містечка, медик зі своєю сім’єю виїхав машиною до родичів дружини на Волинь. Дмитро відразу відправився у військкомат. Адже має українське громадянство й добровільно пішов захищати свою сім’ю від російського окупанта.

– Якраз формувалися підрозділи, й мені запропонували посаду бойового медика роти, а позивний Тюмень придумали колеги, коли я їм почав розповідати про життя у сибірській глибинці, – усміхається він. – Через два тижні наш батальйон направили у зону бойових дій в Миколаївській області. Почали виїжджати на евакуацію поранених. Наші бійці по-різному поводяться – дехто починає панікувати, хоча рана не важка, а хтось бадьориться й тримається при важких пораненнях.

Головне – швидко зупинити кровотечу

Дмитро розповідає, що зараз практично немає кульових поранень, а тільки мінно-вибухові – після інтенсивних рашистських обстрілів. Найголовніше на місці – вчасно і швидко зупинити кровотечу. Інколи турнікети поганої якості лише шкодять, бо перетискають шкіру, а не судини. Тому нерідко кровотечу зупиняли підручними засобами: за допомогою хустини й шомпола від автомата. Хоча у кожного бійця повинно бути два турнікети, найкращі – сертифіковані, західного зразка, а не саморобні.

 – Якось наші бійці просувалися вперед і підірвалися на ворожих мінах. Двоє були у важкому стані, – продовжує спогади бойовий медик. – Ми з нашим батальйонним Доком відправилися їх витягувати. З гілок зробили ноші, зупинили кровотечу й потягнули їх кілька кілометрів до машини. По дорозі хлопці періодично непритомніли, і щоб приводити їх до тями, я говорив із ними, не давав заплющувати очі. Обох забрали у санітарний автомобіль й доставили в госпіталь. Бійцям ампутували ноги, але врятували життя.

Дмитро пригадує, що бувають просто дивовижні випадки порятунку. Якось привезли хлопчину з глибокими осколковими пораненнями, а він вже не дихає. У бійця не було пульсу на руках, тільки очі ще мали якісь ознаки життя. Він втратив дуже багато крові. Зупинили кровотечу й почали вливати внутрішньовенні розчини, щоб не помер від серцевої недостатності. Поки дісталися до польового госпіталю, то поранений прийшов до тями, почав говорити та просити води…

Цікавлюся, скількох бійців вже врятував.

– А хто ж їх рахував, – усміхається він. – Бувало кілька виїздів за день. Кожного разу по-різному. Нещодавно в госпіталі зустрів чоловіка, якого ми виносили з поля бою вже практично неживим. Я його впізнав по оригінальному татуюванню на правому плечі. Він тепер на реабілітації.

Після лікування й відпустки бойовий медик Тюмень повернувся у свій підрозділ. Нещодавно ми розмовляли по телефону, і Дмитро розповів, що тепер захищає нашу землю у Харківській області. 

Кость ГАРБАРЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися