Валентин Бобіренко із селища Козельщина на Полтавщині вперше задумався взяти на виховання чужих дітей ще зовсім молодим – у 32 роки. Тоді по сусідству мати покинула трьох своїх малюків. У Валентина серце краялося від болю і розпуки: хіба вони винні, що хтось недогуляв? Відтоді минуло тринадцять років. І за цей час Валентин Бобіренко став батьком для 30 дітей!
Добудувати хату з’їхалися усі діти
Тих сусідських малюків, на щастя, розібрала родина. А Валентин своїм болем про покинутих сиріт поділився зі знайомим співробітником служби у справах дітей. Він і допоміг Бобіренкам відкрити дитячий будинок сімейного типу. І вже у грудні 2009 року у сім’ї з’явилася перша трійка прийомних діток, яких дві рідні дочки прийняли з радістю.
– Їх ніхто не брав у сім’ю. І прийомні сини Артем та Віталік мені якось сказали: «Тату, не хвилюйся! Ти головне тримайся нас. Ми тебе, якщо що, витягнемо! Гроші будуть, все буде. Потрібно буде, метал збиратимемо, корів пастимемо – усе, що потрібно», – сміється чоловік, згадуючи цю трійку. – Кажуть: «У вас є сусіди? Ми курей наловимо!» Я: стоп-стоп-стоп! Яких курей? Вони: «Тримайся нас, і не пропадеш! Дякуємо, що ти нас узяв».
Алла, Артем та Віталік давно вже дорослі. А Валентин Бобіренко відтоді виховав 30 прийомних дітей. На жаль, чоловік дає раду величенькій родині сам – з дружиною розійшлися два роки тому. Валентин уже видав заміж шість доньок та одружив двох синів. Багато хто пішов на свої хліби, але не тому, що покинули оселю і тата, а щоб звільнити будинок для інших дітей, скривджених долею. Адже у будинку сімейного типу можуть виховуватися одночасно від п’яти до десяти дітей, нині є дев’ять. Звичайно, траплялося всяке: і нещасливе кохання у тринадцять, і втечі на ставок, коли пропажу шукали з поліцією.
Ще донедавна будинок був одноповерховий. Коли вирішили зводити другий поверх, то з’їхалися всі, хто тут жив раніше. «Ми хочемо зробити щось для наступних поколінь і з вдячності за те, що нас виховали», – сказали. До речі, Валентин не відмовився від жодної дитини, яку запропонували соцслужби.
У рік на дітей треба… мільйон гривень
– Діти – це не товар, щоб вибирати, їх треба просто любити, – вважає багатодітний тато. – І я вдячний Богові, що дарував мені вміння підібрати ключ до них. На першій зустрічі ми розповідаємо один одному про себе, а потім, мабуть, придивляємось і розуміємо, що вже можемо не лише іноді бачитися, а й жити разом.
На дітей у рік йде… мільйон гривень, на місяць – не менше ста тисяч. Починається шкільний рік – треба купити планшети, телефони, решту необхідного. Ті, хто тільки нещодавно прийшов, ще не вміють цінувати речі – у них усе ламається, рветься, б’ється. А ще тисячі гривень йдуть на лікування. Наприклад, є дві дівчинки з вадами серця, один хлопчик страждає на алергію.
У перший день війни чоловік легковиком забирав з навчання дванадцять своїх студентів. Удома було ще п’ятеро дітей. І разом усі вирішили, що втікати нікуди не будуть, а допомагатимуть переселенцям. Троє хлопців вирішили йти на війну, тож попросили у Валентина батьківського благословення. Згадуючи цей щемливий момент, чоловік від хвилювання втирає сльози:
– Усі сказали: «Тату, ми йдемо захищати тебе, щоб ти й надалі міг виховувати дітей. Дякуємо, що взяв нас і поставив на ноги».
Юлія ШЕВЧУК
Фото з відкритих джерел
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!