Раніше ми писали, як живеться людям поблизу російського кордону. А тепер небезпека насувається і з білорусі. Долі жителів прикордоння з мешканцями країн-агресорок тісно переплетені. Раніше одне до одного у гості їздили, а нині підуть з автоматами на рідних?
Спочатку ховалися у льохи, а зараз уже нікуди
Знайома живе на Ратнівщині Волинської області. Вона пенсіонерка. Мешкає сама, бо діти за кордоном. Донька у Польщі долю знайшла, а син – у білорусі. Їздив туди на заробітки і познайомився з місцевою дівчиною. Одружився і пішов у зяті. Раніше він часто навідувався додому, допомагав, а почалася війна, геть змінився.
– Як поробив хто, – жаліється тітка Оля. – Я йому розказую, що то путінська сволоч біди наробила, а він своє: то – американці. Тож дивлюся новини, знаю, що сусідоньки щось задумали. Синові хочу донести правду. Прошу: «Синочку, втікай через ліс додому. Ти всі стежки там знаєш! Невже підеш на матір воювати?» А він: «Мамо, не кажіть дурного: я прийду вас захищати!» Геть мозги їм там промили. Хіба таке може бути, що рідна дитина не вірить, а слухає того вусатого таргана?!
Жінка розповідає, що коли почалася війна, усі були налякані. Багато жінок з дітьми виїхали у Польщу, Чехію, Німеччину. Побули там кілька місяців і повернулися.
– Раніше ми із сусідами у льохи ховалися. Туди теплу ковдру занесла, воду. Але посиділи раз, другий. Та ну його… Тепер нікуди не ховаємося. У нас і сирени толком не чути, – продовжує. – Хоча рябу сумку з документами ще досі не розпакувала. Нам приносили інструкції, як діяти під час евакуації. Паніки немає. Але люди мають бути підготовлені. Знати, що робити, як полізуть.
У поліській трясовині застрягнуть танки
У Сарненському районі на Рівненщині одне із сіл розташоване за півтора кілометри від білоруського міжнародного пункту пропуску. Він давно закритий. А раніше тут черги були. Особливо влітку, адже місцеві хто машиною, хто велосипедом у сусідський ліс по ягоди їздили. Вони знають кожну стежину і небезпечні місця.
– О, до нас непросто пробратися, – хитро усміхається один з місцевих жителів. – Як попадеш у болота, то капут. Така трясовина, що одразу шухнеш по пояс. А важкі танки навіки там сховаються! Піхоті, яка ніц не знає у нашій місцевості, теж гаплик буде.
У селі розвішані оголошення, що коли хтось побачить підозрілих осіб, одразу повідомляти за вказаним номером телефону. Тож насторожі не лишень військові, а й місцеві. Багато хлопців нині у лавах ЗСУ. Тепер у невеликому селі переважно живуть пенсіонери та жінки з дітьми.
– Біда солдатам, біда вам, біда нам усім. Не дай, Боже. Молюся вранці і ввечері. А куди їхати? Нема куди мені вибиратися, – зітхає 80-літня бабця Зіна.
Голова громади зазначає, що люди живуть звичним життям: будинки не продають, із села не тікають. Лінію україно-білоруського кордону там охороняють у посиленому режимі.
Руслана ТАТАРИН
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!