Ірина та Мирослав не могли народити свою дитинку. А тому ще перед війною звернулися до послуг сурогатної матері. Проте почалося повномасштабне вторгнення росії, і вже у березні місто, де жила пара, окупували путінські війська. Мирослав – учасник АТО, держслужбовець. Він ніяк не зміг би виїхати з міста, тим паче треба було пройти 30 ворожих блокпостів, а тому подружжя залишалося в окупації. У липні вони дізналися, що у Києві народився їхній син, назвали Богданом. Керівництво пологового будинку «Лелека» вирішило допомогти сім’ї, а тому надали прихисток немовляткові. На довгих п’ять місяців палата у клініці стала йому домівкою. Тут обладнали дитячу кімнату, а за маленьким усміхненим хлопчиком доглядали медики, які стали для нього на ці місяці за маму і тата.
– Лише у травні я змогла оговтатись від усвідомлення того, що наше місто окуповане, і це може тривати роками! Однак думка про те, що у нас народився син, що про нього дбають, за ним доглядають, додавала cили ma духу проживати безкінечні дні у невизначеності та повному жаху, що відбувався довкола, – згадує мама Ірина.
Жінка знайшла єдине місце, де ловив зв’язок, щоб мати змогу побачити сина Богдана бодай по телефону. Так тривало до листопада, коли місто, де живуть Ірина та Мирослав, було звільнене від окупантів. Сім’я вперше зустрілася лише 13 грудня.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!