Євген Межевий з Маріуполя після розлучення сам виховував малих дітей. А коли почалася війна, ховався з ними у підвалах. Сподіваючись вирватись із цього пекла, хотіли евакуйовуватися. Але на блокпосту батька забрали в полон, а малечу – на всиновлення росіянам.
Не могли заснути через холод
Ця історія є частиною міжнародного проєкту з документування свідчень The Reckoning Project, які матимуть юридичну силу у справах про військові злочини. Ми подаємо її уривки, щоб люди знали, які страхіття під час війни переживають українці.
Ще у 2017 році Євгена Межевого покинула дружина. Втекла з коханцем ще й забрала банківську картку, на яку надходили соцвиплати на дітей. Хоча Матвій і не рідний син, але батько дбав про хлопчика із семи місяців, дав своє прізвище, бо мати неодноразово зникала. Нині Матвію – 14. Допомагає глядіти молодших сестер – 9-річну Святославу та 7-річну Олександру. З початком обстрілів Маріуполя родина деякий час ховалася у квартирі, а коли уламок від снаряду залетів у коридор, який вважали безпечним місцем, Євген вирішив, що треба перебратися до укриття госпіталю. У першу ніч діти ніяк не могли заснути від холоду. Не зігрівали три светри й куртки.
– Обстріли не припинялися, – розповідає Євген. – Троє мешканців нашого бункера вийшли на вулицю у пошуках харчів чи води та загинули.
Одного дня в укритті появилося двоє солдатів з нашивками «днр»: «Хочемо вас евакуювати у безпечне місце, тому що далі будуть проводити «зачистку» чеченські підрозділи. Маєте пів години, щоб скласти свої речі!»
Діти кілька тижнів не були на вулиці. Тому, коли вилізли з підвалу, від денного світла заболіли очі. Їх перевезли в селище поблизу Маріуполя. Там все було ніби в іншій країні – на кожному паркані прапори росії і «днр», на автівках – літера Z. Під час перевірки документів на блокпосту Євген показав вкладиш до його ID-картки, де було зазначено, що служив на Львівщині. Чоловіка відвели убік, щоб дав пояснення щодо своїх документів.
– За кілька годин одночасно під’їхали дві машини – автобус для евакуації дітей та інших українців та автівка з «деенерівцями», – пригадує Євген. – Я попросив знайому подивитися за дітьми, поки мене не буде. Віддав Матвію свої телефони та обійняв.
Розминувся з дітьми на кілька годин
Дітвору поселили у будинку культури, а де тато – ніхто не знав. Почувши від виховательок, що він може повернутися через 5-7 років, діти почали власні пошуки. Якось син згадав про телефони батька, які залишилися у нього. У соцмережах знайшов сторінку знайомого і написав йому. За кілька днів той відповів і взявся на окупованій території шукати Євгена.
А батько у той час постійно ходив на допити. Особливо цікавилися зв’язками з «азовцями». Якщо не вірили відповідям, били. Лякали, що бійці з Чечні вирізатимуть язик. Найбільше знущалися з «азовців», гранатометників, артилеристів, снайперів та тероборонівців. Їх називали VIP-гостями. В Оленівці Євген був як рабсила.
– Хто що вмів, те й робив, – згадує він. – Хто городи копав, хто траву збирав, хто гівно черпав, вибачте, відрами. Я трохи розуміюсь на будівництві, тому потрапив до будівельної бригади.
В Оленівці пробув 45 діб. 26 травня без будь-яких пояснень повідомили, що Межевий – вільний. Випустили і співкамерника. Обоє йшли пішки 25 кілометрів до Донецька попри темряву та комендантську годину. У місцевій адміністрації попросили віддати документи, які вилучили півтора місяця тому.
– Якась жінка винесла мої документи, але попередила, що нема свідоцтв про народження дітей, бо вони сьогодні вранці вилетіли до Підмосков’я відпочивати у табір, – згадує батько.
Голос тата почули через два місяці
Євген ледве не зомлів, коли почув таку звістку. І ніяк не міг до них добитися, лишень за тиждень після прибуття на російську землю діти отримали телефонний дзвінок. Вперше за майже 60 днів почули рідний голос. 27 червня дітей повинні були привезти назад до Донецька.
– А 16 червня нас покликали до бібліотеки, – пригадує Матвій. – Там було троє жінок із соцопіки. Одна з них сказала: «Ти ж розумієш, що тато зараз не зможе приїхати. Ми вас не завеземо до Донецька, бо там бойові дії. Тому відправимо або до прийомної родини, або до притулку». Я сказав, що не дам відповідь, доки не зателефоную татові та не пораджуся з ним.
Якимось чином дитині вдалося переконати росіянок, і йому дозволили зробити дзвінок.
– Мені Матвій подзвонив і кричить: «Тату, у тебе є п’ять днів, щоб приїхати, бо інакше нас всиновлять», – пригадує Євген.
Але за що їхати? На щастя, з коштами допомогли волонтери і написали лист на апарат президента рф про видачу йому дітей як законному опікуну. У москві його зустріла жінка, яка завезла до пансіонату.
– Це режимний об’єкт, – пояснює Євген. – Навкруги – високі паркани, в’їзд за паспортом та охорона. До мене вийшов їхній представник. Провів допит, і лишень тоді пропустили.
– Прийшли всі виховательки з витріщеними очима, тому що вони не очікували, що тато приїде! – ділиться спогадами про той день 9-річна Святослава.
Матвію довелося писати заяву, щоб їх віддали батькові. Через хвилювання робив помилки і тричі переписував, бо не вірив, що їх відпустять. Все висіло на волосині, бо одне неправильне слово, жест – і знову могли розлучити! Приблизно пів дня пішло на оформлення документів.
Через війну до Маріуполя вертатися було неможливо. Тому притулок діти з татом знайшли у Латвії. Там живуть і досі.
Випадок родини Межевих не поодинокий. Наразі в української влади є підтверджені факти депортації майже семи тисяч дітей. Їхні імена передані до міжнародних структур. За допомогою окремих людей та організацій вже 59 дітей повернули. У травні путін підписав указ про спрощене надання громадянства росії українським дітям-сиротам або тим, хто залишився без батьківського піклування, зокрема на тимчасово окупованих територіях. Українських дітей далі передають у сім’ї в москві, московській, Воронезькій, Калузькій та Тульській областях, а також у Ямало-Ненецькому автономному окрузі, що взагалі знаходиться на відстані понад 2,5 тисячі миль від Маріуполя. Російські пропагандисти звітують, що рятують дітей від війни, а насправді крадуть їх у рідних.
Підготувала Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!