На Різдво відбулася історична служба митрополита Київського Епіфанія у Свято-Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. «Церква, небу подібна» – так ще називають цю перлину. Історія Успенського собору оповита легендами, він багато разів руйнувався, але все одно відроджувався крізь століття.
Рів під фундамент копав внук князя Володимира
Закладання собору на території Печерського монастиря (сучасної Києво-Печерської Лаври) відбулося у 1073 році в урочистій обстановці. З часу хрещення Русі Володимиром минуло 85 літ. Землю під нову величну церкву та тисячу гривень золотом подарував його внук Святослав, князь Київський. Є відомості, що він власноруч копав рів під фундамент. Закладання відбулось у присутності настоятеля монастиря преподобного Феодосія Печерського та всіх ченців. Як свідчить одна з легенд, будували і розписували собор греки – майстри з Константинополя. Прийшли вони до Києва тому, що їм наснилася Богородиця. З’явившись їм, повідомила, що хоче звести собі храм в Києві, велить взяти золота і йти в це місто, починати роботу. А ще подарувала їм ікону. Греки так і зробили. У липні 1077 року будівельні роботи у храмі були завершені. Але роботи щодо його внутрішнього оформлення тривали. Освячення Великої лаврської церкви відбулося у 1089 році і було приурочено до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Унікальність цієї святині полягала також у тому, що це була перша кам’яна споруда на території монастиря.
Як і сама Лавра, собор пережив кілька руйнувань за історію свого існування. У 1230 році – землетрус, у 1240 році – навалу монголо-татарського іга, у 1718 році – пожежу. Вогонь знищив усе, крім ікони Успіння Божої Матері, тієї, яку привезли константинопольські будівничі. Після цього випадку ікону обносили навколо церкви, коли насувалася небезпека. Виносили її і на великі церковні свята – щоб захиститися від зла і негараздів. У 1729 році Успенський собор у Києві відновлюють і прикрашають заново в стилі українського бароко.
Уцілів лише вівтар
Після приходу до влади більшовиків Лавру було закрито, багато скарбів вилучено. Але сама будівля Успенського собору залишилася неушкодженою. Чорні дні для вікової святині настали восени 1941 року. Спочатку святиня була пограбована, чимало матеріальних та художніх цінностей були вивезені в Німеччину, в тому числі срібні Царські врата, 120 срібних риз, коштовні оправи, що прикрашали вівтар і жертовник, 3 срібні гробниці та декілька Євангелій в оправах. Лише незначну частину з цих унікальних творів мистецтва вдалося повернути у 1948 році до музею Лаври. 3-го листопада 1941 року за дві години після того, як святиню відвідав словацький президент Йозеф Тісо, у соборі пролунав невеликий вибух. Після нього, за спогадами очевидців, з будівлі вибігли троє невстановлених осіб, один з яких – в однострої червоноармійця. Поліціянт помітив утікачів та застрелив. Потім відбулося ще декілька великих вибухів. Та собор стояв. Він був зведений у XI столітті з особливої пласкої цегли з червоної глини, такої міцної, що її не можна було розбити і молотком. Це була кладка на століття. Через деякий час у соборі пролунав новий вибух. Від його жахливої сили уламки цегли розлетілися на кілометри і обсипали весь Печерськ. Собор завалився, перетворившись на гору каменю. Один німецький ветеран згадував: «Перші три вибухи здалися нам тоді іграшками, а ось у четвертий раз вже дало, так дало!» Можна тільки уявити, скільки треба було вибухівки завести під собор. Територія Лаври була всіяна шматками мозаїк собору, фресок, вівтарної різьби. «Небу подібна церква» перетворилася на руїни.
У радянський час пропаганда звинувачувала у цьому злочині німецьких військових, які таким чином прагнули приховати пограбування святині. Однак німці, як і більшість світової спільноти, були переконані, що організаторами та виконавцями одного з найбільших актів вандалізму стали комуністи. При відступі у вересні 1941-го вони таємно замінували київські святині – Софію та Успенський собор, Хрещатик. Софії вдалося дивом уціліти. У тому, що Успенський собор підірвали «свої», був переконаний відомий український режисер і письменник Олександр Довженко. Відразу після вигнання ворога він опинився у Києві й по гарячих слідах розпитав багатьох жителів. У «Щоденнику» записав із болем: «Не німці знищили центр нашої змученої столиці, а ми самі… І Лавру підірвали». Після вибуху дивом уцілів лише боковий вівтар Іоана Богослова Успенського собору та декілька стін. Ці руїни радянські діячі просто підперли штирями.
Так собор простояв шість десятків років. Відбудували його наприкінці 90-х років минулого століття. 24 серпня 2000 року Велику церкву було освячено. Відновити храм намагалися якомога ближче до підірваного оригіналу. Та все ж унікальні інтер’єри, вікові цінності та артефакти, пов’язані з українською історією, залишилися назавжди під руїнами унікальної святині. У тому числі фрески, створені Аліпієм Печерським – першим відомим мозаїстом, іконописцем та ювеліром Русі. Втрачена і чудотворна ікона Успіння Богородиці.
Підготувала Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!