Житомирянка Олена Легенчук – єдина жінка в Україні, яка їздить на «нульові» позиції як військова капеланка. Хоч могла спокійно жити з чоловіком і чотирма дітьми у сонячній Іспанії.
Олена якраз напередодні вторгнення повернулася з України в Іспанію. І коли 24 лютого прокинулася з новиною, що на Батьківщині почалася війна, ніяк не могла в це повірити. Коли перший шок минув, жінка вирішила діяти. «Я почала збирати кошти, – розповіла Олена журналістам. – І з Іспанії пересилалися дрони, взуття, одяг, тепловізори, дальноміри. Свій власний автомобіль поміняла на 15 тепловізорів».
Жінка невтомно майже пів року волонтерила. Потім познайомилася з християнською службою порятунку, з військовими капеланами, які взяли її у свої лави. З ними і поїхала в Україну. Зізнається, думала, що допомагатиме біженцям та пораненим військовим. Натомість у перший же день потрапила на схід, у Донецьку область. Так її молитва стала звучати у самому пеклі війни.
– Коли туди в’їжджаєш, там все пахне смертю: розбиті, позабивані вікна, все розбомблене. Сіра обстановка. Та наші хлопці надихають. Поруч із ним відчуваєш: усе клас! Перемога – ось вона! Але важко було дивитися, в яких умовах вони живуть, що вони їдять. Інколи їм немає що їсти. Інколи їм здається, що цивільні забули про них. Тому їм дуже важливо донести, що про них пам’ятають. І я від імені всіх українок їм кажу, що без них ми не будемо жити. І хлопці ридають. Виходить, що для них це важливо. Ось така наша місія, тобто ми веземо на передову і духовну їжу, і фізичну, – розповідає Олена Легенчук.
Капеланка каже, що підтримки і молитви потребують також місцеві жителі, які не змогли виїхати. Вона допомагає їм необхідними речами та підтримує психологічно. А ще її команда дарує людям усмішки за допомогою мобільної стоматології. Жінка переконана, що військовий капелан – це посередник між світом війни і світом миру. І бачить своє завдання у тому, щоб хлопцям на передову принести трішки миру і показати, що життя триває. А цивільним у тилу донести, що йде війна і про неї не треба забувати, бо воїни потребують нашої допомоги.
Посвідчення капелана в Олени чинне ще два роки. Жінка каже, що виконуватиме свою місію до перемоги. Її у цьому рішенні підтримує сім’я. Вона спокійна, бо чоловік дбає про дітей. А вони моляться за маму і щодня записують про це відео. А ще кажуть: «Мамо, ми знаємо, що ти робиш добру справу». І це, за словами Олени, неабияк надихає їздити на передову і надалі.
Марта ДИМИДІВСЬКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!