Про Валерію Карпиленко на позивний Нава та прикордонника Андрія Суботіна (Борода) вся Україна дізналася, коли подружжя показало у соцмережах після весілля на «Азовсталі» свої обручки з фольги. «Вісник+К» також розповідав цю вражаючу історію кохання. Для оформлення шлюбу вибрали особливу дату – 5 травня – день народження полку «Азов». А через добу Андрій пішов на завдання, з якого не повернувся. Валерія ж з побратимами через десять днів опинилася у полоні. Її звільнення до сьогодні добивається свекруха Людмила Суботіна.
Була дружиною всього три дні
Валерія сама себе створила у цьому житті. Вона – сирота. Мама померла, коли дівчинці було три рочки, школяркою втратила батька. Її виховувала бабуся – вчителька українською мови та літератури. Вона померла в окупованому Маріуполі у грудні минулого року.
Валерія ж закінчила з відзнакою університет, захистила кандидатську дисертацію, пише вірші. Якийсь час служила у Держприкордонслужбі. Там і познайомилася з Андрієм Суботіним. Молодий чоловік міг би, напевно, зробити кар’єру в столиці, адже його тато – генерал. Та вибрав службу в Маріупольському гарнізоні, недалеко від лінії фронту.
Молоді люди закохалися і стали жити разом. «Мешкаючи у чужому старенькому будинку, ти й там зумів створити комфорт – місце, де панувала гармонія і любов. А ще там жило кохання. У житті можна йти однією дорогою, але дивитися в різні боки, а можна йти різними дорогами, але часом один погляд, одна фраза здатна назавжди змінити життя. Так і було… Ви створювали свій Дім: зароджували власні домашні традиції щодо свят, пам’ятних дат чи інших подій…» – так написала про щасливий період життя своїх дітей Людмила Суботіна уже після смерті сина. У Валерії й Андрія було безліч планів і мрій. Про ті неймовірні декілька років залишилися фото. На них усміхнені жінка із сяючими очима та довгими косами і мужній чоловік.
Перед тим, як вийти на позиції 24 лютого, Андрій просив Лєру виїхати у більш безпечне місце. Та його кохана зібрала рюкзак, одягла камуфляж і приєдналася до полку «Азов». Там її стали звати Навою. З Андрієм Лєра зустрілася вже на «Азовсталі». Будучи пораненим, він зробив обручки із фольги і запропонував одружитися. Це було весілля без білого плаття і фати у темному бункері при мерехтінні лампочок. Їх розписали за спрощеною процедурою. Молоді були виснажені, із запалими, але такими щасливими очима! Лєра вже з обрізаними косами – води не було навіть для пиття.
– В інтернеті чимало фото, коли одружуються під час війни. Наречені стоять під відкритим небом з польовими квітами у руках. У нас такої можливості не було, – голосом, сповненим болі, розкаже потім Валерія. – Ми обмінялися вже іншими обручками: моєї покійної мами та його бабусі, яка чекає на нас живими та здоровими. Вдалося побути разом, зробити фото у бункері. Був він, я, побратими поруч. І всі живі! Здавалося, що іншого не треба. Я була дуже щаслива. Якщо чесно, хочеться до нього. Але я йому обіцяла вибратися. Розумію, що маю це якось зробити, щоб зробити все те, що ми планували разом. Щоб побачити його батьків, які вважають мене донькою і теж дуже сильно на мене чекають. Я не маю права зараз опускати руки.
«Ти три дні був моїм законним чоловіком. І цілу вічність ти – моє кохання. Мій рідний, мій турботливий, мій мужній... Ти був і є найкращий. Мені лишилося твоє прізвище, твоя любляча родина і спогади про щасливий час разом», – написала Нава після загибелі коханого.
На день матері отримала квіти від загиблого сина
Андрій Суботін загинув, виконуючи завдання, 7 травня. А восьмого його мама у столичній квартирі отримала квіти – син вітав її з Днем матері і потурбувався про них заздалегідь. Тоді Людмила Суботіна ще не знала, що це останній букет від Андрія. Про його загибель їй сказали пізніше. Нині вона зберігає ті засушені квіти у рамці, як пам’ять про сина. А ще в пам’ять про нього стукає в усі двері, аби визволити з полону свою невістку – Валерію Суботіну.
– У мене перед ним така відповідальність! Я повинна повернути Лєру, щоб вона була з нами. І тоді він буде спокійним, – розповіла журналістам пані Людмила.
На сьогодні відомо, що Нава перебувала в Оленівці. Там її бачив Дмитро Козацький (Орест) – фотограф з «Азовсталі», якого звільнили вже з полону. Після теракту її перевели до колонії на території росії. 17 жовтня минулого року був великий обмін жінками між Києвом та москвою, але Лєра тоді додому не повернулася.
– Мені дзвонили і казали, що Лєра у списках 100%, що її поміняють. Але тоді у списках було 110 жінок, а нам повернули 108, – розповіла подруга Нави Оксана Іванець. – Може, Лєра і була у списках, але за якихось причин її не поміняли.
До війни Валерія писала вірші, навіть видала збірку «Квіти і зброя». Майже весь наклад згорів у Маріуполі. Нещодавно Людмила Миколаївна перевидала книгу невістки. На обкладинці – останнє фото Лєри на «Азовсталі» до полону. Жінка вірить, що коли вона повернеться, повернеться додому і її син Андрій. Адже тіло Бороди досі в Маріуполі. Людина, яка бачила, як він загинув, тримала його за руку – ще у полоні.
– Я хочу, щоб діти мої були поруч, – тремтячим голосом каже Людмила Суботіна. – Я не можу не думати про те, що не можу принести квіти своєму синові. Це дуже велике горе. Чомусь я собі так вирішила, що як тільки ми повернемо Лєру, то обов’язково повернемо й Андрія. Можливо, він і зараз десь там далеко охороняє її і боронить. Можливо, він не може її полишити там, тому і тіло його ми не можемо забрати. Чомусь такі думки до мене приходять все частіше. Якщо сьогодні хтось думає, що мені дуже хочеться жити, то я скажу, що це не так. Приходить ранок – і я не знаю, з чого розпочати день. Єдине, що сама собі завжди кажу, що я маю виконати те, що просив Андрій. А він просив мене триматися, просив бути мужньою. І я завжди кажу на усіх можливих платформах про своїх дітей, про всіх полонених, що їх потрібно повертати, не забути за них. Вони виконали свій обов’язок перед нами і батьківщиною. Тому ми максимально повинні робити все для їхнього звільнення.
Марта ДИМИДІВСЬКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!