Лукашівка – невеличке село поруч з Черніговом. У ньому до війни мешкало менше трьохсот людей. Двом десяткам давав роботу місцевий фермер. Господарство Ткаченків – це історія успіху від двох паїв на шість гектарів до власної молочної ферми і 1200 гектарів оброблювальної землі. Як хазяйнувати, «підгледів» у Франції та Латвії. До війни у Григорія було 300 голів худоби, сотня з яких – дійне стадо. Умови утримання корівки мали європейські: поїлки з підігрівом, кормові столи замість жолобів. І тут не було ніякого запаху завдяки хорошій вентиляції.
Коли рашисти напали на Україну, лукашівський фермер возив і безплатно роздавав молоко чернігівським сім’ям з дітками, нашим військовим. А одного разу йому зателефонували і сказали: «Тікайте». Так Ткаченкам в останній момент перед окупацією вдалося виїхати із села. І недарма, адже коли росіяни туди зайшли, одразу стали його шукати.
Повернувшись після визволення, пан Григорій не стримував сліз. Здуті туші корів з кульовими пораненнями у голову лежали по всій території ферми. Фермер нарахував 110 убитих тварин – дорослих корів і телят. Рашисти навіть застрелили одну корову якраз у ту мить, коли вона почала телитися.
– Корови з телятками ходили, а вони влаштовували на них сафарі – розстрілювали з автоматів. Потім робили шашлики і смажили у церкві, – з болем розповідає чоловік.
Ці «високодуховні», «побожні» нелюди, які прийшли до нас зі своїм «рускім міром», у храмі Божому влаштували свій штаб. Вони жерли шашлики з розстріляних корів, а поруч лежали тіла вбитих ними жителів села (загинуло 12 осіб). Як кажуть місцеві, вони регулярно виводили людей і пускали їм кулі над головами. Селяни й досі не можуть оговтатися від пережитого страхіття.
А Григорій Ткаченко дізнався, хто врятував його і сім’ю. Йому зателефонували брати Роман і Леонід Бутусіни. Це росіяни, які жили на Прикарпатті. «Вісник+К» писав, що хлопці загинули, обороняючи Лукашівку.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!