На трасі Київ-Знам’янка Черкаської області вже понад рік працює солдатське містечко, яке облаштували місцеві вчителі. У ньому бійці, які повертаються чи їдуть на фронт, можуть смачно і безкоштовно пообідати, випити кави або просто відпочити. В обох напрямках на дорозі – вказівники «Cмачна кава солдату».
У солдатському містечку господарюють педагоги місцевої школи-інтернату. Чергування складене так, щоб не перешкоджало основній роботі. Директор навчального закладу й водночас комендант містечка Василь Могилей згадує, як виникла ідея.
– Із початком російського вторгнення активізувався рух на трасі вздовж нашого села. Багато військових зупинялися біля магазину, щоб випити кави та перепочити. Ми побачили: для них у дорозі важлива кожна хвилина, а в магазині – часто людно. Продавці пропускали їх без черги, подекуди навіть пригощали. Але це не могло тривати постійно: таку велику кількість бійців вони не могли годувати безплатно. Тоді ми зібралися в колективі й вирішили облаштувати солдатське містечко, де наші воїни могли б зігрітися, швидко перекусити, випити кави чи поповнити запаси води. Обрали зручну територію напроти крамниці. Хлопці розчистили дерева, встановили літній павільйон, згодом – намет з обігрівом, далі – ще кілька, – розповідає пан Василь. – Один з наметів – подарунок від польського консула, він теж тут обідав.
Підприємець Олександр, шиномонтаж якого розташований поряд, дозволив користуватися електрикою. Кошти на придбання продуктів сільські вчителі збирають зі своїх зарплат: за християнською традицією вирішили здавати десятину до спільної каси. За рік вони зібрали понад 300 тисяч гривень.
Згодом, коли справа набрала обертів, стали допомагати люди, хто чим міг. Односельчани приносять овочі, фрукти, решту продуктів; курятину, борошно й олію дають підприємці. Навіть старенькі бабусі, купуючи у крамниці потрібне, беруть зайву хлібину чи печиво й несуть до солдатської ятки. Це проймає до сліз. Нині в Україні має бути два табори – Збройні Сили та ті, хто сприяє перемозі і допомагає захисникам.
Василь Степанович активно рекламував містечко. На під’їздах до села встановили вказівники про те, що тут – безкоштовна кава. Ділився з військовими номером власного телефону, щоб повідомляли, коли їх чекати.
Згодом наші воїни стали зупинятися великими групами. Для них уже готували кухарки повноцінний обід у їдальні. Ще й збирали продуктові пакунки, щоб дати з собою. Кількість відвідувачів стрімко зростала: про гостинне містечко вже знали. Виникла потреба збільшити випічку до кількох сотень штук на добу. Тут допоміг черкаський підприємець з організації «Міжнародний штаб гуманітарної допомоги» Сергій Мусатов, який передав спеціальну духову шафу.
Страви для захисників готують на шкільній кухні. Аби встигнути наварити, напекти та насмажити – кухарі навчального закладу стають до роботи ще вдосвіта. Пані Марія готує спершу для вихованців, а потім для бійців. Українські вояки для жінки теж діти, адже і її син зараз на фронті.
– Це наші хлопці, наші солдати, як подумаю, що моя дитина десь там, може, якась мама теж сина мого нагодує, – розповідає шеф-кухар школи-інтернату Марія Білокобила.
Бійців така турбота розчулює. Українські захисники сільським волонтерам віддячують шевронами. Таких нашивок тут назбиралось декілька сотень, адже у солдатському містечку за рік роботи нагодували понад 40 тисяч воїнів. Михайлівські волонтери планують урізноманітнювати меню. А ще сподіваються, що дорога, якою захисники їдуть на війну, стане переможним шляхом.
Олесь ТИХОНЕВИЧ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!