Так українці жили в Канаді на початку 1900-х років
Івано-Франківщина

130 літ тому в Канаді оселилися українці й заснували містечко

12 вересня 2021, 19:11
1
0
Сподобалось?
0

130 літ тому в Канаді оселилися українці й заснували містечко, яке існує досі

Це були Іван Пилипів та Василь Ілиняк з прикарпатського села Небилів (Рожнятівський район). Вони подалися за океан шукати кращої долі, забрали свої сім’ї, інших односельчан. І досі є журливе прислів’я: «Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива, не їдного чоловіка з жінков розлучила». Бо когось не дочекалася дружина, хтось у Канаді створив нову сім’ю, інший загинув, заробляючи гроші… Нащадки тих українців бережуть не тільки мову і традиції, а й будинок першого емігранта Івана Пилипіва.

Перевіз за океан пів села

Іван Пилипів був письменним, добре знав німецьку, мав невеличкий шмат землі, займався промислом, але все одно не міг прогодувати сім’ю. Про життя в Канаді він почув від місцевих німців, тож написав їхнім родичам за океан і отримав відповідь: «Ходи сюда. Хліба досить, худоба дешева, місце є всюди». 32-річний Іван продав пару коней, волів, дещо із земельних наділів, щоб вистачило на дорогу, і підмовив ще й бідового товариша Василя Ілиняка. Вирушили без сімей, щоб спочатку самим облаштуватися.

Василь ІЛИНЯК

У вересні 1891 року вони ступили на канадську землю. Це був дикий край з непрохідними лісами, які треба було корчувати. За десять доларів купили наділ – 65 гектарів. «Я міркував, щоби було добре спровадити більше родин з нашого села, то не вкучилося б у чужім краю», – згадував Іван Пилипів. Через кілька місяців він подався назад у Карпати, щоб забрати свою та Василеву сім’ї. Тесть Івана, побачивши, що він приїхав «випасений», дозволив продати свою землю, щоб оплатити дорогу до Канади. Пилипів не втомлювався розповідати людям: «Тамки будеш мати землю задурно і ґаздувати, тікай відси». На поїздку з Іваном зголосилося дванадцять родин, яким він допоміг оформити документи.

– Я ходив з ними до Калуша, мені троха заплатили за поміч, – згадував Іван Пилипів. – Годі задармо журитися, щоб другі все мали в порядку. Мав я згоду з агентом у Гамбурзі, що як наведу людей на його бюро і кораблі, то дістану п’ять долярів від одної родини. Така угода в Канаді – то звичайна річ. Але нарід наш не мудрий, лиш на селі виріс. Довідалися про плату за мій труд, і зачали приговорювати.

По селу пустили чутку, що Іван ніде не був, а Ілиняка вбив, щоб забрати гроші. До його хати прийшла комісія з картою і допитувала, кудою їхав, які міста є в Канаді. І хоч Іван відповів правильно, його все-таки кинули у в’язницю на три місяці за те, що підбурював людей до виїзду. Влада ж боялася, що позбудеться дешевої робочої сили. Проте навіть з вікна тюрми він кричав: «Кидайте гори і доли та втікайте у Канаду!» Вийшовши з в’язниці, він з дружиною, чотирма малими дітьми та іншими родинами подалися за океан і осіли у провінції Альберта.

За два десятки років Іван Пилипів змінив не одну хату і мешкав у двоповерховому будинку, мав п’ять ферм, 15 земельних ділянок, слуги доглядали господарку. У той час в Канаді працювали вже не волами, а машинами, фермери їздили не кіньми, а автівками, з Альберти вибрали трьох українців-послів. Цей перший емігрант помер випадково у 77 літ – впав з вікна другого поверху.

Іван ПИЛИПІВ

Треба сказати, що Іван Пилипів та Василь Ілиняк через трохи часу по приїзді розсварилися і до кінця життя не спілкувалися. Василь став успішним фермером, заснував містечко Една-Стар – тепер Чипман. Ілиняк прожив 98 літ, залишив семеро дітей, 51 внука та 62 правнуків. До речі, наступні емігранти називали свої нові села як і рідні міста, наприклад, Коломия-сіті.

До родини приїхав без подарунка

У селі Небилів, де стоїть пам’ятник емігрантам в Канаду, живе чимало родичів перших переселенців. Дід Ольги Винник був рідним братом першовідкривача Івана Пилипіва. У 1966 році у Небилові побував його син Василь. Він говорив українською, пам’ятав село, адже виїхав у Канаду восьмирічним хлопчиком. Тож насамперед попросив відвезти на рідне обійстя, де скуштував грушок: «Я досі пам’ятаю їхній смак». І дуже здивувався, коли колгоспники влаштували щедру гостину: «З скількох сіл ці страви знесені?»

– Виглядав, як не наш. Був лиш одну ніч, нічого нам не привіз, – згадувала пані Ольга. – Казав: «Тобі подарунків не треба, бо ти живеш у Радянській державі, хочеш мати корову чи молока – підеш візьмеш». А згодом я побувала в Канаді. Відвідала музей, де є перша хата Івана Пилипіва, там подарувала вишиваний рушник. Мене завезли до Василя Пилипіва. Він був уже старий дідо, мав машину, будинок. Слуги подали каву, піцу, моркву дрібоньку. Не пропонував у нього ночувати.

Відтоді пані Ольга з дядьком Василем більше не бачилися. Правда, він якось надіслав у Небилів квітчасті рушники – ото й уся згадка про канадську родину.

Тепер у Канаді живе понад мільйон триста тисяч українців, які видають українські газети, заснували свої музеї, школи, університети, церкви. Найвідомішими українцями у Канаді є міністр закордонних справ Христя Фріланд, прем’єр-міністр провінції Альберта Едвард Стельмах, сенатор Павло Юзик, командувач армії Канади Пол Винник, хокеїст Дейв Андрейчук, мільярдер-фармацевт Юджин Мельник, суддя Верховного суду Канади Джон Сопінка, модель Еріка Мая Єленяк – праправнучка першого емігранта, та багато інших.

Олена ПАВЛЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Коментарі

  • Петро Романюк.
    Петро Романюк.

    Еміграція українців в Канаду це цілий пласт історії . Я мав змогу спілкуватися з одним із внуків тих 12 сімей виїхавшив в 1892 з Небеліва. Їхня родина з нагоди 100 річчя 1892-1992 рік видала обємну книгу "THE STORY OF THE ROMANIUK FEMILY" яку нащадок цієї родини -Маршал Качмар подарував мені. Родинне дерево цієї родини на сьогодні сягає до 1000 чоловік. Книга дуже цікава .Є навіть фотографія білетів на корабель в Англії і записи в корабельному журналі пасажирів. Українська діаспора досить впливова в Канаді в т. ч по звязках з Україною. Досить цікава автобіографічна книга канадійки (україн корені) Олександри Тимошенко "Дорога в три життя" про багаторічний шлях за океан її родини через Росію Казахстан Китай. Диву даєшся де в людей знаходилась сила волі на такі поневіряння. Декотрі з її родини за час "подорожі" були до 25 років в тюрмах. Що родина той історія.

    12 вересня 2021, 21:06
    Відповісти

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися