Криївка в урочищі «Скала» у карпатському селі Дора, що біля самого Яремча, найдовше залишалася не розсекреченою. Через зраду побратима тут 28 грудня 1952 року прийняв свій останній бій Василь Орфенюк разом з двома повстанцями. За нареченим побивалася його дівчина Василина, а згодом таємно пішла у черниці. Про своє нещасливе кохання вона розповіла лише через сорок літ!
Дала обіцянку чернечого життя у 17 років
Кілька років тому, коли черниці Василині Гнип’юк минуло 88, вона ще добре пам’ятала свого коханого Василя. І хоч зір старенької уже підводив, вона усе одно на фото серед повстанців без вагань впізнала свого судженого, з яким так і не поєднала долю. Їй було 17, коли закохалася у 22-річного Василя.
– Я йому подарувала медалики з Богородицею, – згадувала журналістам на відео. – А він спитав: «Будеш вірною, будеш мене чекати? А як я впаду? (тобто загине – авт.)». Кажу, то в монастир піду. І я поцілувала того медалика. Тут були наші хата, стайня, а коло неї криївка «Скала». Проте я казала, щоб не вів мене туди, бо як Рубан (місцевий енкаведист – авт.) спіймає, то не витримаю, – пояснювала.
А криївку «Скала» не так просто було знайти. Її витесали у крутій скелі над гірською річкою. Залізти можна було лише лежачи, через маленьке віконечко хлопці бачили село і дорогу. Цілий рік тут разом тулилися четверо повстанців. Василь Орфенюк («Чорноморець»), Юрій Струк («Гора»), Микола Дудзяний («Чорноус») і Михайло Гнип’юк, родич Василини. Хто зна, може, ще протягнули б, якби один з побратимів, Михайло, усіх не здав ворогам, які пообіцяли йому амністію та блага. Коли повстанці зрозуміли, що їх оточили енкаведисти і порятунку нема, то застрелилися. Їхню загибель описав Петро Дедерчук у книзі «Криївка над Прутом».
Мертвих хлопців вниз зі скелі тягнули кіньми до самого центру Яремча. Три дні енкаведисти чекали, що по тіла прийдуть родичі. Та гуцули лише здалеку молилися і оплакували молоді життя, бо знали, що світить Колима. Повстанців скинули у рови, що лишилися після війни, а вночі місцеві жителі таємно засипали покійних землею.
Зрадник відбув заслання
Хоч до Василини сваталося чимало парубків, вона затялася: «Буду вірна Василеві». Закохані були лише заручені, проте вся родина Орфенюка вважала її за невістку.
– Я дівочила. Мама сварили, чого не віддаюся. Я мала 33 роки, як пішла у підпільні монахи, – розповідала старенька черниця.
Монастир діяв таємно, тому про її життя в чині мало хто знав. Василина працювала на різних роботах. Про свого нареченого мовчала аж до старості. Лише коли нарешті дочекалася Незалежності, відкрила свою таємницю. Про родича-агента теж мовчала, не засуджувала, бо знала, як карателі мучили людей. Він важко спокутував свою провину. Разом з дружиною багато років відбували заслання у Казахстані. Коли повернулися, то доживали віку в Дорі, у віддаленому присілку, мало виходили до людей. Михайло знав про кохання Василини до повстанця, але не видав дівчину.
Монахиня прожила довгий вік. Ще бачила, як вшанували пам’ять її Василя та полеглих побратимів. На жаль, від повстанського схрону у скелі не лишилося й сліду. Енкаведисти закидали його гранатами, а скеля з часом осипалася. У 1993 році на тому місці встановили хрест, згодом відбудували криївку. Такою, як була за життя повстанців – з іконами на стінах, з друкарською машинкою, лампадками, газетами на столі, з нарами, вкритими гуцульськими ліжниками. Щоб українці бачили, як повстанці жертвували молодим життям заради вільної України.
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!