Юрій ЗІРЧЕНКО
Львівщина

Як сина «ворогів народу» рятували від загибелі в Сибіру

31 серпня 2020, 12:44
0
0
Сподобалось?
0

Сьогодні у нього вдома на чільному місці висить величезний портрет командира УПА Романа Шухевича. А ще тридцять літ тому його як сина ворогів народу переслідували донощики та агенти КДБ. Юрій Зірченко - голова районного осередку Львівської обласної Спілки політичних в’язнів України. І плід кохання двох юних бранців Сибіру, яких через любов до Батьківщини запроторила на заслання совєцька система. Хлопчиком він міг таки загинути. Якби не чужа жінка, яка вивезла малюка зі Сталінська у Львів…

Пройшов Україну у шість років

Батько Юрія Зірченка родом з Житомирщини - села Веселівка Коростенського району. Родина була заможна. Та в 1930-х роках спіткала сім’ю біда.

- Перед початком Голодомору трагічно загинув молодим дід Іван. Їхав з млина в грозу, блискавка вдарила діда на смерть. Баба Марія залишилася сама з трьома маленькими синами на руках. Мій батько був найстарший, мав лише шість літ. Певно, через те горе баба стала сама не своя. Продала стайню, стодолу з худібкою, всю землю, хату, - розповідає Юрій Зірченко.

Повела Марія синів у ліс і вирила там землянку. Бідували страшне! Аж раптом мати від голоду спухла. Малих дітей розібрали люди. Та саме починався голодомор. Хлопчики почули, що на Заході голоду нема, і помандрували. І дійшли троє сиріток віком 6, 5 і 2 рочків аж до Рівного! Люди розпитували, звідки прибилися, де батьки. Хлопчики розказували, а сльози самі текли…Розібрали дітей три сім’ї. Й так жили хлопці по чужих людях, поки не почалася війна.

- Коли тато мав літ 16-17, почув, що в лісах є партизани. Так називали бійців ОУН-УПА. Відпросився у господаря й пішов шукати хлопців. А як добрався, проходив перевірку, чи не шпигун. Потім отримав своє перше завдання, на якому й попався.

Петрові доручили розвезти агітки. Аж раптом у поїзді облава! Затримали хлопця і кинули у в’язницю у Дубно. Та знайшовся «старший» серед затриманих, який вирішив юнакові допомогти. У дворі, куди арештованих виводили на прогулянку, розіграли бійку. А коли наглядачі збіглися, щоб розборонити одних, інші стали «пірамідкою» біля стіни, й Петро зміг по них перелізти на волю! Він повернувся у ліс, а загони УПА вже розформовувалися. Петро вирішив пробиратися на захід, у Європу. Тому оселився в Ужгороді, працював там. І вдруге попався, коли тихцем перейшов кордон зі Словаччиною.

- Як батька пов’язали поліцаї, передали інформацію в Ужгород. У робочому столі знайшли «Кобзар» Шевченка, «Історію України» Грушевського та книгу про бандерівців, - розповідає Юрій Зірченко. - Його судив військовий трибунал за «измену Родины». Він видав себе на два роки молодшим, тобто неповнолітнім. Тож розстріл замінили засланням - дали 8 років таборів. Так попав у Сталінськ.

Зустрілися завдяки музиці

Мама Юрія Зірченка виросла на хуторі Бистра на Львівщині, неподалік Дрогобича. Її батьки теж були заможними людьми - мали багато моргів землі, худобу, млин і навіть свій березовий гай. Софія закінчила училище й працювала вчителькою у сусідньому селі. Тим часом її брат Славко подався в УПА.

- У діда на городі була криївка, вони там збирались. Якось, коли наближалися вибори, хлопці дали й Соні завдання - обклеїти село агітками, щоб люди ігнорували обрання до совіцької влади. Вона впоралася, та почалась облава. Тоді затримали мамину подругу, й під час катувань вона зізналася, хто антирадянські листівки клеїв.

Словом, дали Софії сім років таборів у Сталіно. Там, у Сибіру, й зустрілися Соня та Петро. Хлопцеві доручили організувати хор. Між парою спалахнула любов. Невдовзі у березні 1952-го року на світ з’явився син Юрчик. Мати з острахом чекала дня, коли дитині виповниться два рочки. Адже тоді її з дитиною мали розлучити. Однак цього не сталося, бо хлопчика в Україну таємно повезла, щоб передати родичам, зовсім чужа жінка - Олена Чабан.

На заслання – свідків Єгови

Доля Анни Чабан не менш трагічна, ніж тих родин, яким допомогла. Адже, звільнившись з ув’язнення, вона везла в Україну кілька діток до двох років. Інакше їх би розкидали по Союзу в інтернати, і батьки-«вороги народу» могли їх потім не знайти.

Анна ЧАБАН

А попала в Сибір жінка у 22 роки за любов до Бога. Вона мешкала у селі Новоселиця Кельменецького району Буковини. Дівчина була сиротою, батьки померли. Вдома в Анни проходили релігійні зібрання свідків Єгови. Одного разу в хату прийшли з обшуком.

Анна зберігала від руки переписані псалми та цитати з Біблії. За цю «заборонену літературу», а також за те, що не брала участі у радянських виборах, її арештували. Спершу вона відмовлялася від звинувачень й не підписувала протокол допиту, запевняючи, що неграмотна. Однак на очну ставку привели знайомого, який заявив: вміє читати й писати і проповідувала слово Боже. Та дівчину звинуватили в антирадянській діяльності, хоча у справі йшлося: не зібрано доказів щодо читання антирадянської літератури та контрреволюційної діяльності. Вирок прозвучав 7 липня 1947-го – п’ять років таборів без конфіскації майна, бо й так не було що в бідної Анни брати. І невдовзі вона теж опинилася у Сталінську.

Називав няню мамою

Анна працювала на лісосплаві – там бідолашну привалили колоди. З-під них витягнули дівчину ледь живою. Довго вона пробула у лікарні, перенесла дуже складну операцію, та викарабкалася. Після цього її призначили нянею у «ясла».

– У жіночому бараку відділили частину, в якій, поки мами-засуджені були на лісоповалі, Анна доглядала за їхніми дітками, – розповідає Юрій Зірченко. – На жаль, я не пам’ятаю, як вона виглядала, бо був зовсім маленьким. Але знаю, що вона мене дуже любила. Навіть підходила до моєї мами й просила, аби та віддала мене їй. Однак ненька не згодилася. А коли жінці прийшов час звільнятися, мама попросила її взяти мене із собою в Україну, до Львова, щоб передати бабусі. І Анна погодилася.

До речі, у дівчину був закоханий начальник зони. Він пропонував Анні вийти за нього заміж й лишитися у Сибіру, та вона не погодилася. Зібралася, взяла із собою п’ятьох чужих маленьких дітей – й вирушила в путь.

Дорога була довга і дуже важка. В Україну з Анною доїхало лише двоє малюків, інші, очевидно, повмирали. Був хлопчик, якого мали забрати у Хмельницькому, та по нього ніхто не вийшов.

– Бабця розповідала мені, що кілька днів була у Львові, щоб не пропустити поїзд, не розминутися. Бо приїхала з Трускавця за мною. А я вже Анну називав мамою. Побачивши «чужу жінку», яка хотіла мене забрати, я кричав, верещав. Просив у Анни: «Не віддавай!», – зі сльозами на очах згадує цей момент Юрій Зірченко, а його голос від хвилювання тремтить.

Його рятівниця ще раз повернулася до Хмельницького, щоб віддати іншу дитину, а тоді поїхала у рідне село.

Шукав свою рятівницю пів життя

– А коли Ви почали розшукувати Анну? – запитую в чоловіка.

– Як Україна отримала незалежність. І мені це ніяк не вдавалося. Мама мала погану пам’ять. Називала мені прізвище няні, але воно могло бути неточне. Тоді я став випитувати тата. Він сказав, що мене вивезла із Сибіру Анна Чабан з Чернівецької області. Це вся інформація, яку я мав, – каже Юрій Зірченко. – І я почав пошук. Звертався і в міліцію, і в СБУ Чернівецької та Львівської областей. Не один раз – і все марно. Всі відповідали, що замало даних.

Напередодні Різдва у цьому році чоловік вирішив спробувати щастя ще раз. Подумав, може, люди в управлінні змінилися – враз хтось відгукнеться на його прохання. І написав коротенького листа в Інтернеті на сторінці СБУ у Чернівецькій області. За годину йому передзвонили.

– Я тоді була у відпустці – поїхала до батьків, ми саме готувалися до Святвечора, як раптом приходить повідомлення від Юрія Зірченка. Історія мене зворушила, я дуже перейнялася. Передзвонила чоловікові й пообіцяла зробити усе, щоб ту жінку знайти, – розповіла Леся Федоренко, речниця СБУ у Чернівецькій області.

Саме їй вдалося знайти справу № 1682 Анни Чабан! Завдяки Лесі Федоренко пан Юрій і дізнався подробиці життя своєї рятівниці. Що вона так заміж не вийшла й ніколи не мала своїх дітей. І все життя згадувала про маленького Юру із Сибіру.

До речі, Анна Чабан ще раз була засуджена за релігійні переконання на сім років. Відбула і це заслання. А коли повернулася, до останніх днів скаржилася на ноги, часто хворіла. Через це навіть у колгосп її не брали. Аби жити за щось, жінка їздила на заробітки. Була якось і в Трускавці. Довго шукала «свого» Юру, та так і не знайшла.

– Вона, певно, знала лише татове прізвище, а я жив у маминих родичів. Їй відповіли, що такі в місті не мешкають, – розповідає Юрій Петрович.

А ще Анна Чабан не заробила в держави, яка скалічила їй долю, ні копійки пенсії. До смерті жила дуже бідненько, присвятивши себе Богові. Була дуже доброю з усіма людьми, жодного поганого слова нікому не сказала. А померла Анна у 1986-му, так і не дочекавшись реабілітації. З її імені було зняте тавро «ворога народу» лише у 1991-му.

– Ви не уявляєте, що я відчував, коли пані Леся мені назвала село, де живуть родичі Анни Чабан, – чоловікові важко стримати емоції через зворушення. – Так вдячний їй за те, що відгукнулася, допомогла. Я вже зібрався у поїздку на Буковину, хотів низько вклонитися Анні на її могилі, подякувати, що дала мені цей шанс на життя. Та, на жаль, почався карантин, тому подорож довелося відкласти. Але я її здійсню. А пам’ять про Анну Чабан буде зі мною до останнього мого дня…

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися