За 11 днів перебування в лікарні В’ячеслав Семененко став єдиним пацієнтом з п'яти людей в палаті, хто одужав.
Львівський ресторатор В’ячеслав Семененко розповів про свій досвід лікування коронавірусу у звичайній львівській лікарні. 46-річний чоловік боровся з COVID-19 три тижні. На щастя, успішно. Про це він написав на у Фейсбуку.
«Тепер і я можу розповісти про свою боротьбу з COVID-19. Все почалося тижні три тому. Потихеньку зростала температура, але дискомфорт і загальне нездужання (просто ломота) і температура +38 почала вже дуже хвилювати», – розповів В’ячеслав Семененко.
«Від п'ятниці до неділі боротьба була пасивною, але від понеділка почав пити жарознижувальні і зіткнувся з проблемою: ліки допомагало тільки один раз (будь-які жарознижувальні). В середу зробив ІФА-тест: нічого не виявлено, тест абсолютно негативний. Сімейна лікарка наполягла на ПЛР і призначила лікування як за пневмонії (і за словами чергового лікаря в лікарні, це було дуже вчасно).
На ПЛР самостійно дійти не зміг. Мало не знепритомнів. Доїхав на таксі, постояв у черзі, здав тест і знову в очікуванні. З легень почав відкашлювати кров'яні згустки, температура падала на годину-дві і знову вгору.
Написав сімейному лікарю і почався пошук місця в лікарнях. До вечора погодилися прийняти в Лікарні швидкої допомоги на вулиці Топольній. І знову виклик таксі (попросив з мембраною між пасажиром і водієм ), доїхав, дійшов, почекав. Прийняли, подивилися, опитали, похвалили, що вчасно почав лікування, зробили рентген, поклали».
Розповів ресторатор і про стан лікарні.
«Відділення на ремонті, вікна змінюють просто в палатах, а хворих на ці години вивозять з палати. Кисень є, але не вистачає – в нашій палаті на 5 ліжок 4 крани з киснем, і така сама ситуація в сусідній палаті, але там ще й рваний лінолеум на підлозі, постійно когось привозять з інших палат на годину-дві подихати киснем.
Тарганів багато, але вони дуже «добрі і милі» хоча на своїй і сусіда шафці ми зробили вільну від тарганів зону (потруїли їх).
Постільної білизни не просто не вистачає, її немає!»
Про медиків пацієнт відгукнувся так: «Санітарки працюють на знос, але цього явно не достатньо. На 160 хворих 4 санітарки (вони миють підлоги, виносять качки (саморобні з пластикових пляшок)), виносять сміття, бігають за ліками в аптеку для хворих, везуть живих – на КТ, а мертвих – у морг.
Медсестри – молодці і великі розумники, а й їх теж явно не вистачає. Цілий день на ногах, десятки пацієнтів зі своїми вимогами, психами, нервами, благаннями. Я розумію, звідки деяка черствість і навіть нервозність, але справедливості заради їх реально мало і вони красиво і самовіддано роблять свою роботу. Кожного дня по три підходи до пацієнта, а один «важкий» забирає годину-два часу. Вони молодці, але не не всемогутні.
Лікарі. Тут все дуже складно. Від них залежать все наше життя. Від призначеного лікування. Від того, чи хоче лікар тебе лікувати (вибачте, іноді так здавалося). Я досі не впевнений (хоча мене зусиллями моїх лікарів і вилікували) чи знають вони точно як боротися з цією гидотою.
Все нагадувало пошук істини, пошук правильного шляху, пошук правильного набору ліків. Пам'ятник багатьом лікарям треба поставити на центральних вулицях міст після цієї пандемії. За їхній подвиг. Стільки врятованого життя, стільки щасливих і вдячних родичів і все це в умовах повного колапсу системи боротьби з Ковід-19».
У кожного – своє лікування і свій набір ліків. Але всі говорять: «Ми рятуємо легені, але страждає весь організм». Тому є і таблетки для захисту печінки, для травлення і т.д.
«Мені лікування обійшлося в 1100 - 1300 грн. на день, але в палаті хлопцям кололи уколи по 38 тисяч грн. «Актемра», але і вони не допомагали або не сильно допомагали», – зауважує ресторатор.
Про харчування відгукнувся: «Годують як у лікарні – каші, супи, пюре, салат з буряка, чай. Як ресторатор, як любитель смачно поїсти, як пацієнт скажу: каші –– просто супер (манна, пшенична, вівсяна), пюре і салат з буряка щодня, але теж супер. Одного разу була котлета (м’ясна!) і один раз пиріг з куркою (або смаком курки). Супи: гороховий – смачний, борщ їстівний, а гречаний – жах. Чай…ну, не знаю, що сказати про підфарбовану воду, може таким і повинен бути лікарняний чай. Хліб був завжди».
Хворобу він називає дивною: «Сильні на вигляд чоловіки перетворюються на плаксивих дівчат, вимагають відпустити додому, не відходити від їхнього ліжка, вилити 100 мл сечі з качки, помити посуд, запитують лягти йому або сісти, встати або лежати на животі, і постійно в нападі панічної атаки.
На одинадцятий день мого перебування в лікарні дідусеві в моїй палаті вкрай погано. Був реаніматолог. Це був третій підхід. І такий же безрезультатний. Я думаю його списали ще днів 5 тому після першої кризи. Але він не здавався, і дочка з сином не здавалися, з останніх сил і всім на зло. Нас у палаті стало шестеро на 4 крани. Після обіду «наш дідусь» Богдан втомився боротися, просто не вистачило сил. Проводжали зі сльозами. Але! Зненацька його лікар вирішив провести якісь реанімаційні дії, вигнав родичів у коридор. Через п'ять хвилин незрозумілих маніпуляцій я покликав сина з донькою, і вони попросили припинити...
Я надійшов 11 днів тому. Завтра мене виписують. Єдиного, з усіх, хто був у палаті під час мого надходження. Всі померли. 5:1 на користь цієї гидоти – COVID-19. Двоє молодших потрапили в реанімацію. Сподіваюся, з ними все гаразд... Але в палаті знову п'ятеро... Двоє важкі, двоє тягнуть потихеньку, а мене завтра тут не буде…»
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!