Продовження публікації про Народного Героя України Назара Опришка
На війні має бути страх, але без паніки
Після Революції гідності багато бійців Правого сектора відправилися у навчальний центр «Десна». Назар Опришко пішов би служити в регулярну армію, але через свій діагноз – цукровий діабет – і групу інвалідності дорога у Збройні сили України була закрита. Хоча він ніколи не вважав себе хворим і не зациклювався на власному здоров’ї. Завжди були з собою уколи інсуліну. Щоб стати захисником, залишився єдиний шлях – добровольчий підрозділ.
– Пройшовши вишкіл на полігоні, я думав, що вже вмію воювати. Але це тільки до першого бою під Карлівкою. Згодом Правий сектор показав себе, коли звільняли Слов’янськ і Краматорськ. Я повернувся додому і думав, що війна – то не моє, – пригадує Назар. – Але витримав тільки два тижні. Якраз почалося протистояння біля селища Піски й оборона Донецького аеропорту. Мене поранило в ногу й контузило в старому терміналі. Лікувався у Львові.
За словами добровольця, на початку війни він пережив велике потрясіння. Довелося стріляти в сепаратистів. Було страшно, шукав будь-яку можливість, щоб цього не зробити.
– На фронті спочатку не до кінця усвідомлюєш, що навпроти тебе смертельний ворог. Але якщо не ти, то він тебе вб’є, – пояснює Назар. – На війні обов’язково має бути страх, але тільки без паніки. Тоді допомагає інстинкт самозбереження. Звичайно, такий досвід приходить з часом.
Побачила сина у програмі «Хоробрі серця»
Весною та влітку 2014-го батьки Назара Опришка були переконані, що він і далі працює звукорежисером.
– Син ніколи й нічого не розповідав, – пригадує мама. – Я дізналася, що Назар на війні, коли побачила його по телевізору в програмі «Хоробрі серця». Можете уявити мій стан? Не могла собі місця знайти.
Наталія Опришко спеціально поміняла роботу, пояснює, чому так зробила. Жінка 15 років працювала начальником поштового відділення у селі, прийшовши на місце свекрухи. Але коли дізналася, що син на фронті, то влаштувалася на німецький завод «Ліоні» в Стрию. На підприємстві монтують кабельні мережі для автомобілів. Така напружена й відповідальна робота вимагає постійної уваги, зосередженості й відволікає від тривожних думок. Жінка постійно перебуває серед людей.
– Коли Назар на фронті ходив у розвідку, то попереджав: два тижні мене не буде на зв’язку, щоб ви не переживали, бо не зможу дзвонити. Якось минув один тиждень. Рахую дні й не можу дочекатися. Я була на роботі – працювала в другу зміну. Чую дзвінок і боюся брати трубку, бо не знаю, хто телефонує. Серце вискакує, син же попереджав про два тижні, а пройшло тільки сім днів. Зі страхом відповідаю і чую бадьорий голос Назара: «Мамо, у мене все добре, ми їхали по воду і я вирішив зателефонувати, щоб сказати пару слів. Я знаю, як ти чекаєш цього дзвінка», – пані Наталя ледве стримує сльози, згадуючи ті страшні хвилини. Хіба можна словами передати материнський страх за свою дитину, розпач від безсилля щось змінити, і водночас безмежну вдячність Богові за те, що син живий.
– Набагато пізніше я дізнався, що Назар 32 доби провів у Пісках, захищав Донецький аеропорт, отримав серйозні поранення. Я до нього на війну декілька разів приїжджав, але то вже було набагато пізніше, – додає батько Тарас Опришко. – Спочатку висилали посилки з продуктами. Пам’ятаю, як стало холоднішати, то він попросив: «Тату, ми мерзнемо. Одягу теплого немає». Все організували, зібрали і відправили на фронт.
«Друг Червень» створив 8-й батальйон «Аратта»
Під час розмови Назар неодноразово згадував свого комбата і друга Андрія Гергерта. Він прожив лише 42 роки. Помер у серпні 2020-го від раку. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. У комбата залишилося четверо маленьких діток.
Кость ГАРБАРЧУК
(Далі буде)
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!