Назар Опришко - український термінатор, який попри хворобу пройшов Майдан і 5 років війни та нині бореться за життя (частина 3)
Львівщина

Назар Опришко - український термінатор, який попри хворобу пройшов Майдан і 5 років війни та нині бореться за життя (частина 3)

10 липня 2021, 11:13
0
2
Сподобалось?
2

Частина 1

Частина 2

– У нього був позивний Червень. Я познайомився з Андрієм, коли загинув наш побратим друг Сєвєр із міста Суми. Молодого пацана розірвало на три частини, а впізнали тільки по татуюванню на руках «Слава Україні!» і «Героям слава!», – розповідає Бористень. – У 2014 році комбат брав участь у виборах до Верховної Ради України, балотувався у 126-му стрийському окрузі. Приїхали наші хлопці з фронту, ходили з хати в хату. Ми не агітували, а розповідали правду про війну, – продовжує Бористень.

Тоді Гергерт зайняв друге місце – без ресурсу і без грошей. Назар переконаний: якби не було фальсифікацій, то комбат виграв би вибори. Не для того, щоб стати депутатом і сидіти у Верховній Раді, а щоб через парламент, як представник добровольців, узаконити їхній статус.

 – Ми ж воювали нелегально, – пояснює Назар. – На фронт приїхали з мисливськими рушницями й саморобними гранатами. Це вже потім трофейну зброю здобували у боях.

Доброволець розповідає, як розпочалася історія ще одного легендарного підрозділу. На свято Михайла, 21 листопада 2014 року Андрій Гергерт створив роту, яка згодом стала 8-м окремим батальйоном «Аратта».

Назар ОПРИШКО і комбат Андрій ГЕРГЕРТ

Відбір у підрозділ був досить жорсткий. Після навчання кожного кандидата брали з собою на бойові позиції, щоб побачити, як себе поводить. Там людину відразу видно. Якщо це не його, то: вокзал, квиток, поїзд і додому. Не всі можуть воювати. Тому Бористень нікого не засуджує.

Росіянин Раша – надія наша

Батальйон «Аратта» активно підтримували волонтери з різних регіонів, але найбільше з Одеси. Побачивши наше здивування, що добровольцям допомагали люди із проросійського портового міста, Назар пояснює:

– На мою думку, в кожному регіоні приблизно 20 відсотків населення – за

Україну, 20 – проти і 60 відсотків – «вата». І ця маса стає завжди на бік тих, хто активніший. У нас на Заході – проукраїнська позиція, бо ми знаємо, що таке Європа, на Сході і на Півдні – проросійські настрої. Але скрізь є справжні патріоти. Хочу спростувати стереотип, ніби на фронті немає бійців зі Сходу. В добровольчих підрозділах з нами воювали багато хлопців з Донецька, Луганська й Маріуполя. І чимало із Західної України. Один із них – ваш земляк з Луцька з позивним друг Тягач. Зараз служить у Збройних силах.

Разом з українцями нашу країну захищав (і досі на фронті) росіянин з позивним друг Раша. Це вже його не перша війна. Чоловік – 1963 року народження. У молодості воював в Афганістані, має бойовий досвід і в інших збройних конфліктах. До побратима з Росії якось приїжджала мама, яка йому сказала: «Наконец ты, сынок, уже воюешь за свою Родину». Друг Раша – крутий спеціаліст з аеророзвідки і талановитий коригувальник. Коли він допомагає армії, то міни дуже прицільно влучають у сєпарські окопи. Як зазначив Бористень, у цій запеклій боротьбі проти московського агресора – росіянин Раша – надія і опора наша.

Як добровольці взяли Широкіне

Однією із найгарячіших точок війни стало курортне селище на березі Азовського моря, за 22 кілометри від Маріуполя. Назар знає подробиці цього протистояння біля Широкіного, адже потрапив туди після боїв біля Мар’їнки.

У секторі «М» добровольці стали налагоджувати контакти з місцевими жителями. Більшість з них страшенно боялися «правосєків» і чекали «русского міра». Вони вірили у байки про бандерівців, які розпинають і їдять маленьких дітей.

– Ми були у Широкіному разом з батальйоном «Донбас». Оперативно підготували план операції й зайняли пляж у селищі, – пригадує Бористень. – Згодом всіх добровольців з того району бойових дій вивели, ми провели майже два місяці на тренувальній базі СБУ. Звичайно, були виходи, але тільки невеликими диверсійно-розвідувальними групами.

За цей час ситуація не змінилася. Селище залишалося «сірою» зоною, яку ніхто не контролював. Коли підрозділ повернувся на фронт, то невелика група бійців відправилася у розвідку в Широкіне.

– Там нікого не застали. Сєпари тільки виставляли наряди, а великих підрозділів не тримали. Ми тоді й зайняли селище. Зайшла наша група. Закріпилися і завели туди морських піхотинців. Їм за взяття Широкіного дали медалі. «А нас там нет», – іронічно усміхається доброволець, – ми  воювали неофіційно, не за гроші, не за нагороди, а за незалежну Україну.

За майже п’ять років на фронті Бористень жодної копійки від держави не отримав, а побував у багатьох «гарячих точках» на Сході України. Після боїв біля Авдіївки вони допомагали «Айдару» на Луганщині, коли батальйон потрапив в облогу біля Новосвітлівки.

Чеченці – безстрашні воїни

На фронті Назар багато чого навчився у чеченців. Поряд воювали бійці батальйону імені шейха Мансура, якими командує Муслім Чеберлоєвський. Цей підрозділ досі на фронті. Їхній досвід у боротьбі з російським агресором безцінний. Друг Муслім казав: «Наша спільна мета – знищити «осине гніздо». Допоки житиму – робитиму для цього все. Воюємо за вільну Україну та Ічкерію!»

Командир батальйону імені шейха Мансура Муслім ЧЕБЕРЛОЄВСЬКИЙ

Бористеня шокувало й обурило, коли нещодавно деякі чеченські воїни, котрі захищають нашу незалежність, потрапили у санкційний список Ради національної безпеки й оборони і їх мали видати Росії. Він переконаний: патріо­ти цього ніколи не дозволять зробити нинішній владі.

– Чеченці дійсно бойові побратими. Якось так склалося, що вони самі мене запросили до себе у підрозділ. Коли вперше з ними їхав у розвідку, то було страшно, – пригадує Назар. – Думаю, а раптом мене кудись вивезуть чи застрелять. Згодом з ними неодноразово ходив на операції, ми настільки поріднилися, що стали як брати. Навіть трохи розумію чеченську мову. Кадировців вони вважають зрадниками свого народу. Пояснюють, що воюють за нас, бо мають віддати борг Україні. Адже бійці УНА-УНСО боролися проти росіян на Кавказі – за незалежність їхньої республіки. Достойна поваги мужність, навіть відчайдушність чеченців. Ці воїни завжди йшли в бій на повний зріст без касок і бронежилетів. Ще й жартували: якщо має куля чи міна прилетіти, то вона знайде вдома в ліжку. Справді безстрашні і настільки надійні люди, їм я довіряв більше, ніж деяким своїм побратимам. Коли у мене розпочалися проблеми з нирками, саме комбат Муслім знайшов турецьку клініку.Ми і зараз підтримуємо зв’язок, чеченці приїжджали до нас в гості у Завадів.

Кость ГАРБАРЧУК

Далі буде


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися