У Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій працює психологом Свято-Покровського монастиря сестра Анисія. Чернечий шлях вона обрала 18 років тому після служби в армії, під час якої жінка 13 разів була на порозі між життям і смертю.
Сестра Анисія в армію прийшла завдяки своєму захопленню парашутним спортом. Ним вона займалася професійно. За плечима жінки 526 стрибків.
– Якось друзі військові запропонували мені займатись тією ж роботою, тільки в армії, – розповіла журналістам Анисія. – Вирішила спробувати – і п’ять років була інструктором зі стрибків із парашутом у льотного складу. Служила в кількох військових частинах армійської авіації та рік у розвідці. З часом зрозуміла, що є сильніша зброя, ніж армійська, і це – молитва. Тож іду цим шляхом уже 18 років.
У 2014-му, коли почалася війна на сході нашої держави, сестра Анисія вирішила повернутися до військової служби. Та, каже, знайшлася людина, яка її зупинила.
– Я зібралась їхати на війну, враховуючи свої амбіції, що служила в армії 5 років. Але мене вчасно зупинила людина, яка сказала: «Навіщо вам їхати туди, невідомо, чи це буде корисно. Натомість є пропозиція допомагати в госпіталі пораненим. Так я розвернулася і не поїхала на фронт, а пішла в госпіталь, – згадує ті часи монахиня.
Анисія здобула дві освіти – психолога і психотерапевта. Тож спочатку працювала з бійцями психологом на передовій, згодом і у військових частинах, які дислокувались на Львівщині. Під час повномасштабного вторгнення лікує поранені душі у Центрі надання послуг учасникам бойових дій та у Львівській обласній психіатричній лікарні. На консультації приходять військові, які отримали моральну травму на війні, родичі загиблих, колишні полонені. До неї звертаються з різними проблемами: нічні жахіття, втрата сну, неконтрольований гнів. Для кожного сестра Анисія знаходить потрібні слова, поради. Запевняє, що у цьому допомагає їй військовий досвід. Адже з людьми у формі вона говорить на одній мові. Тому їй довіряють. А ще Анисія відмітила, що українська армія за останні роки дуже змінилася. Вона стала сильнішою, а рівень патріотизму зріс у рази.
– У плані морально-психологічної підтримки у нас є значний досвід, якого ми набули під час війни, – запевняє сестра. – Ним ми навіть ділимось із закордонними колегами. Зі свого боку робитиму все можливе, аби допомогти українським воїнам забути жахіття війни та пристосуватись до нормального буденного мирного життя. А воно точно настане.
Марта ДИМИДІВСЬКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!