Віра Голіян, яка живе у місті Винники Львівської області, – енергійна та метка бабуся. Її добре знають майже всі місцеві, адже близько 50 років розносить газети та пенсії. Зустрівши її на вулиці із сумкою листоноші, ніхто не здогадається, що цій працівниці уже минуло 82 роки! Волосся завжди пофарбоване, на губах – легенький відтінок помади! Незважаючи на поважний вік, не планує кидати роботу, бо саме вона додає їй сил та позитивного заряду.
Віра Олексіївна родом зі Стрийського району. Там народилася у сім’ї, де виховувалися восьмеро дітей. Всі знайшли свій шлях, розлетілися по світу. Віра у 1963 році оселилася у Винниках. Виростила двох синів, дочекалася внуків та правнуків. Вона щаслива поруч зі своїми рідними, а другим домом називає пошту. Їхній невеликий колектив, усього десятеро людей, – це своя особлива родина. І навіть 80-ліття зустрічала у колі колег.
– Я дуже люблю свою роботу, – зізнається Віра Олексіївна. – Колись усі Винники могла облітати, а зараз вже вік трохи не той. Але люди сі мене признают, а я їх. Ніяких проблем нема. Хоча за роки роботи всяке було. Не раз собаки нападали, яких господарі прив’язати забули. А одного разу місцеві пияки серед дороги вирвали сумку, а там купа грошей, бо саме пенсії розносила. Я наробила крику, то перехожі їх перехопили і все мені вернули. Так, непроста робота, але не можу вдома сидіти. Зараз пенсії розношу майже до двохсот людей. А ще рахунки на комунальні послуги, газети, журнали виписую.
Заступник начальника цього відділення зв’язку Антоніна Сєдіна, яка дослухається до нашої розмови, з усмішкою додає:
– Я називаю пані Вірусю живою легендою. Бо була вражена, коли дізналася, що вона тримає в голові всі адреси з відомостей, знає кожну людину. Вона – ходячий комп’ютер, а ще весела та жартівлива. Роботу свою виконує на відмінно. У нас гориста місцевість, то ближні вулиці обходить пішки, а як далі, то шофер підвезе. Ми без неї ніяк, і вона без нас. П’ять днів на тиждень вона на пошті!
Відчувається, що у цьому колективі панує тепла, доброзичлива атмосфера. Працівники дружні та підтримують одне одного. Про добре серце пані Віри знають не лишень на роботі, а й вдома. З початку війни в своєму будинку жінка прихистила родичів, які жили в Краматорську та Маріуполі.
– Було по восьмеро, шестеро людей, а тепер троє з Краматорська лишилося. Їм добре в мене. Вже рік живуть. І кажуть, поки не кінчиться війна, нікуди не поїдуть. Разом веселіше, як вдома, так і на роботі, – переконана Віра Олексіївна.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!