21-річна Олександра Ковальчук – єдина жінка у патрульній роті військової частини Галицької бригади Національної гвардії, яка розташована у місті Сарни Рівненської області. Дівчина зізнається, про військову службу мріяла змалку.
Олександра служить за контрактом. В армію прийшла наприкінці минулого року. Після курсу молодого бійця солдат Ковальчук одразу ж заступила у патрульну роту. Її обов’язки – виїжджати на патрулювання доріг, за потреби допомагати поліції. Нацгвардійка зізнається, нерідко служба триває допізна, проте їй це подобається.
– Буває, повертаюся додому опівночі. Від втоми падаю з ніг, але щаслива. Розумію, що роблю важливу і потрібну справу. Мені подобається бути у цьому вирі. Мабуть, це і є моє покликання. Хоч і працюю в чоловічому колективі, де єдина жінка – я, проте не відчуваю жодного дискомфорту, – каже Саша Ковальчук.
Дівчину колеги поважають. Характеризують її як цілеспрямовану та мужню.
– Коли Олександра Ковальчук виходить на патрулювання, люди часто дивляться на неї з усмішкою. Не звикли бачити у лавах нацгвардійців жінок. Проте в роботі вона нічим не поступається чоловікам, – каже заступник командира патрульної роти (місто Сарни) по роботі з особовим складом Василь Кибукевич. – Олександра часто заступає в автопатруль, де носить бронежилет і каску. Проте жодного разу не скаржилася. Буває, що деякі службові завдання даються їй важко, бо до підписання контракту дівчина була цивільною, та вона старається. Незабаром заступатиме начальником військового наряду на добу.
Посада Олександри Ковальчук – стрілець-радіотелефоніст, зараз інтенсивно вчиться роботі з портативними радіостанціями. Під час виконання службово-бойових завдань вона має забезпечувати зв’язок між командирами відділення і взводу. Проте вдома вона звичайна дівчина, найстарша у багатодітній родині. Мама неабияк пишається своєю донькою-нацгвардійкою.
– Саша народилася недоношеною у шість місяців. Важила всього 900 грамів. Дякувати Богу, вижила, – пригадує мама Олександри Світлана Ковальчук. – Росла тихою, спокійною. А от коли вступила в училище на пічника-будівельника, характер змінився: стала суворішою, наполегливою. У групі вона була єдиною дівчиною, старостою обрали, тож доводилося дисциплінувати хлопців. Тому й зараз почувається «своєю» у чоловічому колективі. Саша – моя гордість! Дивлячись на неї у військовій формі, розумію, що прожила життя не даремно, меншим є з кого брати приклад. Донька сама вирішила піти служити, і я повністю підтримала її рішення.
Дій активно!
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!