Володимир Пузирко із міста Костопіль Рівненської області був одним із тих, хто перебував на борту круїзного лайнера «Адмірал Нахімов», коли той 31 серпня 1986 року зіштовхнувся із вантажним судном «Петр Васев». Це була одна з найбільших катастроф радянського флоту, яка забрала життя 423 людей. Коли чоловік заводить мову про події багаторічної давнини, голос ще й досі тремтить, а на очі навертаються сльози.
Корабель раніше вже вибухав і тонув
Лайнер, названий «Адмірал Нахімов», був збудований на замовлення німецького концерну. Він плавав на трансатлантичних лініях між Європою та США. У 1938-му на кораблі вибухнув опалювальний котел, загинули 19 людей. Після нещасного випадку судно списали з активної служби. Вже після початку Другої світової війни, 1939 року, корабель відремонтували та перебудували. Під час воєнних дій він слугував судном-лазаретом, аж поки 29 січня 1945 наскочив на міну та затонув на рейді.
За три роки по тому, на замовлення СРСР, корабель підняли на поверхню. Після капітального ремонту йому дали назву «Адмірал Павло Степанович Нахімов» і приписали до Чорноморського морського пароплавства. Протягом 29 років він здійснював круїзні рейси Кримсько-Кавказькою лінією.
31 серпня 1986 року о 23 годині 20 хвилин «Адмірал Нахімов» затонув, зіштовхнувшись з іншим радянським вантажним судном «Петр Васев». Трагедія трапилася за 4 кілометри від берега. Йдучи на дно, лайнер забрав 423 людських життя.
Лайнер пішов на дно за сім хвилин
Володимир Пузирко також був на борту лайнера, коли той здійснював останній рейс. Він працював тоді у «Сільгоспхімії» водієм, коли профспілка видала путівки у круїз по Чорному морю на лайнері «Адмірал Нахімов». Чоловік їхати у турне не збирався, проте за кілька днів до відправлення голова профспілки віддав йому свою путівку. Згідно з туристичним графіком, вдень люди ходили на екскурсії приморськими містами, а вночі пливли. Корабель саме курсував із Новоросійська в Сочі, коли відбулося фатальне зіткнення.
– Того дня на кораблі було святкування, відзначали день шахтаря, – пригадує трагічні події чоловік. – Ми з компанією спершу зайшли до бару, а потім пішли в кінотеатр дивитися фільм «Я люблю тебя больше жизни». Раптом відбувся удар, від якого нас штовхнуло вперед. Погасло світло, на якусь мить загорілося аварійне освітлення і знову погасло. Я вибіг на палубу й одразу направився до каюти, щоб взяти рятувальні жилети, проте супроводжуюча групи не давала ключів. Кричав до неї, що рятуватися треба... Незважаючи на те, що на борту перебувало 1243 людини, серед яких і діти, ніхто не проводив жодних інструктажів з правил безпеки, не пояснив, як користуватися рятувальними жилетами. Корабель дуже швидко кренився, люди панікували. Я, як стояв, так і сповз по палубі в море без жодних рятувальних засобів.
Лайнер, висотою із дев’ятиповерховий будинок, пішов на дно за сім хвилин після зіткнення із суховантажем «Петр Васев». Жодну з рятувальних шлюпок, які були на борту «Адмірала Нахімова», не встигли спустити на воду. Аби врятуватися, люди стрибали у море, незважаючи на шторм силою у чотири бали.
Врятованих додому супроводжували кадебісти
– За якусь мить перед очима пронеслося все життя. Тисячу разів прокляв себе за те, що погодився взяти ту злощасну путівку, – втираючи сльози, пригадує очевидець трагедії. – Раптом так захотілося жити, що зі всіх сил намагався винирнути з-під води на поверхню. Повітряною подушкою, що утворилася при зануренні лайнера, мене викинуло наверх. Зірвав із себе сорочку, штани, скинув туфлі й почав пливти у сторону Новоросійська проти хвиль. Бачу, недалеко на воді гойдається темний корабель, згодом з’ясувалося, що то «Петр Васев». На душі одразу ж стало легше, з’явилася надія на порятунок. З нього вже поскидали мотузки з вузлами та канатні драбини. Я із такою силою вхопився за канат, що до крові порізав ним руки. Згодом, коли мене та інших людей пересадили на катери прикордонників, допомагав витягувати постраждалих. Тіла також піднімали з води. Коли діставали загиблих, у них були страшні вирази обличчя, сповнені жаху та відчаю. Багато батьків узяли з собою у те плавання дітей. Коли відбулося зіткнення, малі вже спали.
Чоловік розповідає, що, незважаючи на втому, у готелі ніхто з врятованих не міг заснути. Від пережитого жаху тремтіли руки, боліло тіло. Вдень людей зібрали в актовій залі на зустріч з одним із лідерів Радянського Союзу Гейдаром Алієвим. Він пообіцяв оперативно доставити всіх врятованих додому, а у вечірніх випусках новин повідомити перші результати розслідування.
Для пасажирів затонулого лайнера виділили окремий потяг. До Києва врятованих супроводжували «люди в штатському», разом із чоловіками вони виходили на перекури й стежили, аби ті не спілкувалися зі сторонніми та не наговорили чого «зайвого». Усі поверталися пригніченими, згадували загиблих.
– Із тих 30 людей, що вирушили у круїз із Рівненщини, додому поверталися лише 11, – завершує Володимир Пузирко.
Марія МАРТИНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!