25-річний Микола Іваник із села Вовковиї Демидівського району – молодий перспективний спортсмен. Займається він тайським боксом. Його особистий рекорд – десять перемог нокаутом і жодного програшу. Щоправда, професійно став тренуватися лише після школи, коли з’явилася можливість відвідувати спеціальні зали. Тож, щоразу потрапляючи додому, задумувався над тим, що рідному селу потрібне місце для занять спортом.
Микола народився у сім’ї священника, проте шлях тата вирішив не торувати. Він змалку любив спорт. Але в селі вибір секцій та гуртків, тим більше, спортивних, небагатий. Тож лише коли вступив на фізкультурний факультет у Рівненський інститут, одразу почав шукати зали. Два роки займався традиційним боксом. А потім зацікавився тайським, який дався Миколі Іванику просто на ура. Дуже скоро він став чотириразовим чемпіоном у світовій лізі по версії Муай Тай. Звісно ж, об’їздив Україну, змагався у Білорусі та Молдові.
Щоб підготуватися безпосередньо до бою, зізнається, потрібно півтора місяця щоденних виснажливих занять, по два-три тренування в день. А взагалі, щоб чогось досягти – займатися потрібно постійно.
– Саме тому і з’явилася ідея організувати у Вовковиях такий спортзал? – питаю.
– Певно, її не виникло б, якби я не приїхав на канікули додому, – каже Микола. – Займатися нема де, а форму ж треба підтримувати. Пішов до нашого сільського голови, поговорили. В’ячеслав Бондарчук сказав, що він за спорт двома руками і можна було б організувати зал у приміщенні колишньої закинутої аптеки, яка стоїть на балансі селищної ради. Все одно ж пустує. Ми з друзями зібралися, закотили рукави і взялися до роботи: повиносили сміття, порозбивали стіни, зробили такий-сякий ремонт.
Тож тепер у Вовковиях є свій спортзал для занять з тайського боксу. Нехай і у старезних стінах, але скільком підліткам він зможе допомогти полюбити бокс! Зал насправді дуже крутий вийшов. Там і ринг є, і різноманітні снаряди, мішки з піском, гантелі і тренажери, боксерські рукавиці. А ще кубки, нагороди, плакати і музичний центр з колонками – затишно й сучасно. Без проблем і взимку можна ходити – подбали й про опалення.
Цікавлюся, чи мали вони спонсорів для облаштування цього клубу.
– Та ну що ви, – відмахується Микола, – усе своїми силами. Вкладав зароблений на боях гонорар, з дому речі поприносили. Стягнулися… То вже років п’ять минуло, як зал діє. Пам’ятаю, яка юрба у перші дні тут була: приходили, займалися. Іноді треную дітей, але індивідуально і лише за згодою батьків. У першу чергу відпрацьовуємо вміння самозахисту. Навіть дівчата сюди приходять.
Микола зізнається, що багато часу проводить із сім’єю, бо підростає маленька донечка. А ще у Рівному, бо саме почав готуватися до наступних змагань. Крім того, вирішив переходити з тайського боксу у змішані єдиноборства, які зараз набирають великої популярності. Тож тримаємо кулаки і бажаємо перемоги!
Мирослава КОСЬМІНА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!