У минулі вихідні останню шану село Острожець Млинівського району віддало Валентині Семенівні та Леоніду Трохимовичу Давидюкам. Їм обом нещодавно виповнилося по вісімдесят літ. Дочок хороших виховали, внуків діждалися, золоте весілля справили. І забрав їх Господь разом, в один день - з різницею всього у кілька годин. Як того хотіла баба Валя.
Познайомилися на заводі
У ці дні дочки Алла та Неля безліч разів згадують, яким було життя їхніх тата і мами. І радісні моменти, і сумні. Бо за п’ятдесят літ сімейного життя, зізнаються, траплялося всяко.
– Мама наша родом з Білорусі, – розповідає Неля. – Її прислали в Острожець на овочесушильний завод як молодого спеціаліста. А тато вже там працював. Так вони і познайомилися. Потім він ще три роки в армії відслужив. І весь цей час писав мамі листи – вже як кавалер.
А побралися молодята ще кількома роками пізніше. Словом, кохання їхнє мало добру витримку.
Дуже батьки гордилися своїми дівчатами, що виросли хорошими, порядними людьми. З великою втіхою зустрічали народження онуків. І дуже переживали, як в дітей щось не ладилося.
– Мама хотіла, щоб у нас все було добре, – згадують доньки. – І коли ми часом десь жалілися на своїх чоловіків, вона нам щось радила дуже стримано, обережно. Не хотіла потім залишитися винною. Сама ж татові багато в чому старалася уступати. У нього був нелегкий характер. Десь стерпіла, десь не звернула уваги. І шлюб втримала.
Пізніше, коли між подружжям виникали суперечки, чоловік першим просив пробачення. Навіть казав, що піде в церкву і перед людьми в неї проситиме вибачення.
Тато осліп, маму підкосило онко
Коли життя повернуло за шістдесят, почали батьків обсідати болячки. У кожного – свої. Тоді такою потрібною і дорогою стала підтримка один одного. З роками обоє зовсім втратили здоров’я, розлуку через хвороби переживали важко.
– Тато зовсім втратив зір. А маму підкосила тяжка хвороба. Коли її клали в лікарню, він все рвався до неї, – згадує Неля. – Кажу: «Ну куди ти сам підеш, вона ж в Рівному лежить». А він: «На маршрутку піду. Треба Валю провідати». А йти ж не міг, бо пів року як лежав прикутий до ліжка… Мама в палаті теж весь час турбувалася про батька, питала, як він там: чи не голодний, чи добре йому. Біля неї поряд весь час була Алла, а вдома біля тата я. І ми бачили, наскільки батькам не вистачає один одного.
У спальні Давидюків на стіні на килимку висіла невеличка іконка. І як тато осліп, дочки помічали, що він молиться, повернувшись в той бік. У молоді роки був переконаним комуністом. Але віру в Бога у серці мав.
Передчували свою смерть
Валентина Семенівна підліковувалася, поверталася – і Леонід Трохимович ставав веселіший. Чув її голос – й радів, що вона поруч. Навіть часом свою дружину Валю з донькою Нелею плутав. Так хотів, щоб саме кохана поруч була. А дочка й не переконувала його в іншому. Навпаки, годувала батька з ложечки й замість мами відповідала на його запитання.
– А десь місяць тому він мені каже: «От, скоро ти мене покинеш». Мені аж стало трохи не по собі. «Я Неля, дочка твоя, я тебе не покину, не переживай», – йому відповіла. Він замовк. І я зрозуміла, що то батько мамі казав. Певно, передчував її смерть, – згадує жінка.
Хвороби взяли верх. Валентина Семенівна та Леонід Трохимович кілька днів були у коматозному стані. У ніч на сьоме березня перше зупинилося серце Валентини Семенівни. Неля ще підійшла до батька, і, хоч він був без свідомості, прошепотіла: «Мами нема». За мить у кутику його очей з’явилася сльоза. А за три години і він сам зробив останній подих.
– Знаєте, мама вже давно мені казала: «От би нам з батьком вмерти в один день. Переплачете за нами, і почнете жити своїм життям без нас». Я ще їй тоді так відповіла: «Мам, ну де ти таке бачила? Про таке ніхто не чув, ніхто таке не бачив». А воно так і сталося.
Наталія КРАВЧУК
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!