На Рівненщині батько з сином убили трьох лісівників за козулю
Рівненщина

На Рівненщині батько з сином убили трьох лісівників за козулю

23 серпня 2020, 13:53
0
-1
Сподобалось?
-1

Їх розстріляли майже впритул. Двоє браконьєрів із села Поляна Сарненського району – старий зек і юнак – позбавили життя лісника, майстра і працівника дільниці. За кілька секунд звірячої розправи без батьків залишилося 13 дітей, а троє жінок стали вдовами. Злочин вражає своєю безглуздою жорстокістю.

«Стріляй! А ні, то сам ляжеш!»

Того дня, 12 січня 1983 року, лісник Андрій Грищеня та майстер Ярослав Зарва працювали у заказнику неподалік села Костянтинівка. Несподівано пролунали постріли. Оскільки полювання у заповідних територіях заборонене, то вони відразу кинулися шукати браконьєрів. За кілька хвилин побачили на просіці двох мисливських псів, які заганяли козулю. А тоді зіткнулися з 65-річним Михайлом Шабаком і його 19-річним сином Миколою Худобою, народженим у громадянському шлюбі, тому й носив материне прізвище. Старий і юнак були зі зброєю в руках.

Четверо чоловіків зустрілися на галявині, але не змогли мирно розійтися. Події розвивалися блискавично, а наслідки були страшні. Андрій Грищеня мав службову рушницю. Він встиг крикнути, щоб браконьєри негайно зупинилися й здали зброю, але у відповідь пролунали постріли. Його і Ярослава Зарву наповал з відстані 15–20 метрів вбив Михайло Шабак.

Почувши стрілянину, на шум прибіг працівник Степан Стрижаус, котрий неподалік готував сосни для збору живиці. Він, беззбройний, звичайний роботяга, сміливо кинувся до браконьєрів з криком «Що ви робите?!». Тоді Шабак наказав синові: «Стріляй! То свідок, а ні, то сам ляжеш!» І хлопець натиснув на гачок, адже дуже боявся батька, котрий кілька разів сидів у тюрмі. Але з першого пострілу Микола не став убивцею, бо вийшла осічка. Лише з другої спроби впритул за пів метра позбавив життя Степана. А старий браконьєр ще по разу пальнув у груди ліснику і майстру, адже не був упевнений, що вони мертві.

Засуджений до розстрілу просив подарувати йому життя

Три бездиханні тіла лежали в снігу на просіці. А вдома працівників лісгоспу на вечерю чекали сім’ї та діти: у 40-річного Андрія Грищені – четверо, у 28-літнього Ярослава Зарви – двоє, а 56-річний Степан Стрижаус мав семеро нащадків.

Розстріляних лісівників знайшли люди, які працювали у сусідньому кварталі й почули постріли у Костянтинівському заказнику. Вони бачили здалеку браконьєрів. Терміново оголосили пошук убивць. Сина знайшли швидко в одному хліві у селі Поляна, а досвідченого мисливця, його батька, ніяк не вдавалося вистежити. Але через кілька днів холод і голод таки привели злочинця до своєї хати, в якій чергували правоохоронці.

Оскільки справа резонансна, адже було скоєно жорстоку розправу над працівниками лісгоспу, то вирок у Сарнах ухвалювала виїзна сесія Верховного суду УРСР. Михайла Шабака засудили до найвищої тоді у Радянському Союзі міри покарання – розстрілу. У своєму останньому слові вбивця просив подарувати життя. Його синові дали 15 років тюрми суворого режиму. Через кілька місяців прийшла звістка, що молодий і здоровий Микола Худоба несподівано помер у колонії.

Цю жахливу історію оприлюднив краєзнавець Юрій Бовкун із села Кричильськ у книзі документальних нарисів під назвою «Кричильські барви».

Щоб вшанувати мужніх колег, які виконували свій обов’язок, іменем майстра Ярослава Зарви названо лісовий масив, а на місці трагедії неподалік від траси «Варшава – Ковель – Київ» споруджено пам’ятник.

На процес приїжджав письменник Павло Загребельний

Після трагедії у Костянтинівському лісі минуло 37 літ. Ми дізналися, як жилося родинам і дітям розстріляних лісівників.

– На суд приїхало багато журналістів з різних видань, навіть кореспондентка з Москви з газети «Комсомольська правда» , – пригадує дружина Андрія Грищені Любов Павлівна. Жінка мешкає у селі Городець Володимирецького району. – Був на засіданні відомий український письменник Павло Загребельний. Він підійшов після процесу, поговорив зі мною й подарував свою книгу «Роксолана» з автографом. Нині зберігаю її як дорогоцінну реліквію у кухрі.

Пані Люба розповідає, як ставила на ноги чотирьох діток. Найстарша донька Алла навчалася тоді у 7-му класі, а найменшому Толі виповнилося лише два з половиною роки. Жінка з вдячністю згадує свою свекруху Анастасію Устимівну. Вже 15 літ як її немає на світі.

– Андрій – єдиний син у матері. Його батько не повернувся з фронту. Вона все життя молилася, щоб не було війни. Але мій чоловік загинув у мирний час, – продовжує печальні спогади жінка. – Тоді саме свекруха стала для мене найріднішою людиною: і матір’ю, і подругою, і сестрою. Завдяки дуже сильному і вольовому характеру не давала впадати у відчай, а всіляко підтримувала, допомагала і дітей доглядала. Алла закінчила Березнівський лісовий коледж, живе зі своєю сім’єю у Сарнах. Іван і Василь з родинами мешкають у Городці. А зі мною у хаті залишився Анатолій, котрий досі холостякує. До пенсії я працювала продавцем у книжковому магазині. І досі дуже люблю читати. Маю вісьмох онуків і трьох правнучок. Лісгосп не забув про мене – щороку отримую безкоштовно дрова.

Отримував стипендію імені свого батька Ярослава Зарви

Ганна Олексіївна, дружина майстра лісу Ярослава Зарви, у 29 літ залишилася вдовою з двома дітками. Олегові ще не виповнилося й шість років, а Оксані – три.

– 11 січня 1983-го у мене був день народження, а 12-го сталася трагедія. І я отримала у бабській армії звання вдови, – сумно жартує жінка. – Працювала у лісгоспі бухгалтером, заробила 42 роки трудового стажу. Як могли, так і виживали. Іноді доводилося дуже важко. Адже ми мали державне житло на лісовому кордоні. Мій чоловік Ярослав тільки встиг у селі Іванівка залити фундамент й заготовити матеріали для своєї хати. А завершувала будівництво я сама. Згодом ще й двох студентів довелося навчати на стаціонарі. Нині на пенсії й тішуся чотирма онуками. Дочка Оксана після коледжу ще закінчила Львівський лісотехнічний інститут і працює бухгалтером у лісгоспі.

Олег Зарва свого тата пам’ятає уривками. За його словами, він виріс у колективі лісівників. Батькові колеги вчили його косити й господарювати. Тому не виникало питань з вибором професії.

– Я став студентом Березнівського лісового коледжу. Добре пам’ятаю першу пару. Усім першокурсникам тоді показували фільм «Хочу бути лісоводом». Це документальна стрічка про трагедію, коли загинув батько. Уявіть собі, що я відчував у той момент! У нашому навчальному закладі запровадили іменну стипендію імені Ярослава Зарви. Для мене стало справою честі її отримувати. Тому коледж закінчив з відзнакою, а згодом Київський аграрний університет – з червоним дипломом. Мені пропонували залишатися у столиці, але я повернувся у рідні краї. З 2002 року продовжую справу батька й працюю лісником. Саме з моєї ініціативи у Сарненському лісгоспі увіковічено ім’я загиблого разом з татом колеги – один з обходів Костянтинівського лісництва названо ім’ям Андрія Грищені, – розповідає Олег Зарва.

У селі Тутовичі Сарненського району живе 93-річна дружина Степана Стрижауса. У Євдокії Лаврентіївни, яка народила й виховала семеро дітей, нині 50 онуків і 64 правнуки. Жінка ще й зараз помаленьку порається на городі.

– Коли тато загинув, то з мамою жили дві мої сестри і брат, – розповідає найстарший син Петро Степанович. – У всіх інших вже були свої сім’ї. Я тоді якраз будувався й поїхав на сезонні заробітки в Карелію. Хочу зазначити, що після смерті батька лісгосп досить суттєво допомагав мамі, поки працювали ті керівники, які пам’ятали Степана Стрижауса. Але ще й тепер дають безкоштовно 10 складометрів дров, які я привіз минулого тижня.

За словами пана Петра, більшість членів їхньої великої родини живуть у Тутовичах і сусідніх селах. Троє мешкають за кордоном: одна сестра – в Росії, друга – в Польщі, а найменший брат виїхав у США.

Олесь ТИХОНЕВИЧ


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися