А рівно через рік награбоване повернули!
У селі Рачин Дубенського району Рівненщини напередодні свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста прихожани Свято-Казанської ікони Божої Матері згадують про диво, яке сталося у цей день кілька літ тому. Тоді злодії у свято підкинули під двері храму раніше вкрадені з нього хрести! Переконані: без промислу Божого тут ніяк не обійшлося.
Святині – 90 літ
Цьогоріч храму Свято-Казанської ікони Божої Матері виповнюється 90 літ. Немалий вік для святині. Пережила вона і часи «за Польщі», і радянське лихоліття. Вперше відкривала свої двері для вірян як автокефальна православна церква, потім через історичні обставини стала російською. Та коли почалася війна на Сході України, громада вирішила: не хоче, аби святинею керували з Москви. Й у вересні 2014 року храм перейшов у лоно української православної церкви тоді ще Київського патріархату. Настоятелем церкви став митрофорний протоієрей Володимир Стіньо.
Свій священничий шлях він почав торувати тридцять літ тому. За роки служіння всяко доводилося, адже парафії мав різні. Але святиню, у якій правив, грабували вперше…
– У нашому храмі зберігалися військові нагороди місцевого жителя Івана Волошина. Він в роки Першої світової війни отримав медаль «За відвагу», був кавалером трьох орденів Георгіївського хреста, – розповідає отець Володимир. – Після смерті діда Івана родина пожертвувала ці нагороди для церкви. Так вони в нас і зберігалися. А 27 вересня 2014 року, на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста, ми прийшли на Службу Божу й побачили: ордени та медаль зникли.
Разом з нагородами злодії винесли й два напрестольні хрести, наперсний хрест з прикрасами, яким був нагороджений настоятель, дарохранительницю та євхаристичний набір для причастя.
Церковне начиння ховали у землі
Прихожани були вражені наругою над святинею. Тож поки поліція взялася шукати злодіїв, люди вирішили обладнати храм сигналізацією. Підключили її тихенько, без розголосу, й до вечора попався новий злодій!
– Вліз у церкву чоловік з Львівщини. Встиг тільки пожертви людські забрати. З тими грошима його й затримали, – розповідає священник.
Парафіяни сподівалися, що так само швидко вдасться знайти й зниклі напередодні речі. Та виявилося, до попереднього пограбування цей злодій не мав жодного стосунку.
Минув рік. Знову громада стала сходитися на службу Божу в честь свята Воздвиження. Паламар хотів відкрити бокові двері у церкві, та вони не піддавалися – наче щось їх стримувало ззовні. Коли вийшли з церкви, побачили пакет. Зазирнули всередину – а там лежали вкрадені хрести та інше церковне начиння!
– Це справжнє диво, – кажуть прихожани храму. – Їх, певно, ховали в землі, бо латунь окислилася. Єдине шкода, Георгіївські хрести не повернули.
Люди припускають, що злодій встиг продати військові нагороди, а після цього в його родині посипалися лихо за лихом, тому й схаменувся, покаявся… Хоча як все було насправді, доводиться лише здогадуватись. Бо ж злочинця не впіймали.
– У кожної людини є совість – це голос Божий у нас всередині. Він говорить, з чим не може жити, й здатен достукатися навіть до злочинця, – каже настоятель храму.
До речі, після того, як спрацювала сигналізація, більше спроб пограбування цієї святині вже не було.
Наталія КРАВЧУК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!