Тут живуть його син і мати
Мало хто знає, що відомий на весь Радянський Союз співак Ярослав Євдокимов, пісні якого «Колодец», «Фантазер» звучали з телеекранів у кожній оселі, родом з Рівненщини. Та син української землі, який став народним артистом Білорусі, живе у Москві. І зараз, коли Росія воює з нашою країною, не приховує свого походження. Відверто говорить, що то кремлівська рать на чолі з Путіним винна у загибелі українських хлопців-воїнів. Артист любить розповідати про молодість, яку провів в Україні, однак рідко в численних інтерв’ю буває відвертим про своє особисте життя. І про те, що на Демидівщині, у селі Рудка, живе його рідний син Олексій.
Народився у тюрмі
Добре пам’ятаю, як наприкінці 80-х пробивалася після концерту крізь шалену юрбу шанувальниць до гримерки Євдокимова. Про інтерв’ю домовилася без проблем, бо хоч і був співак тоді на вершині популярності, у спілкуванні залишався простим, доступним і щирим. Я дуже здивувалася, коли він розповів, що народився на Рівненщині і співав зі своїм дідусем у церковному хорі. А коли запитала про його батьків, замовк і перевів розмову на інше. Не могла зрозуміти, чому ця тема для артиста була такою болючою.
Уже потім дізналася трагічну історію його родини. Ярослав Євдокимов народився у Рівненській тюрмі, куди НКВС запроторило його вагітну 19-річну маму у 1946-му. Часи то були страшні, сусід скоса дивився на сусіда й кожен боявся один одного, бо не знав, хто може прийти вночі – переодягнені енкаведисти чи справжні повстанці. Тоді й занесла доля в корецьке село Користь високого, статного відставного військового Олександра Євдокимова, у якого закохалася місцева дівчина Настя Очеретович. Та щастя молодят тривало недовго. Спочатку арештували Євдокимова, а через декілька місяців і Настю, яка вже чекала дитину. Просто забрали посеред ночі нібито «свої», бо постійно кричали «Слава Україні!». Як виявилося згодом, це була спецгрупа НКВС, що діяла у цих краях. І хоч дівчина лише кілька разів на прохання подруги привозила з міста кальку й олівці, цього було достатньо, щоб загриміти за співпрацю з УПА до тюрми.
Там і народила вона свого первістка Ярославчика. У молодої мами від пережитого пропало молоко і немовля чекала голодна смерть. Бо скільки діток тоді помирали в тюрмі від голоду і холоду… Настиного синочка врятувала сусідка по камері Зіна. Вона була дружиною військового льотчика і теж народила дитину, але її маля померло. Вона й годувала малого, поки засуджену Настю не відправили по етапу, а п’ятимісячного сина забрали її батьки в село.
Одружився з дочкою голови колгоспу
Через дев’ять років мати приїхала із заслання, та хлопчик навіть не захотів підійти до чужої тьоті, яка так гірко плакала! Він сидів біля вікна і наминав хліб з цукром. Ця красива жінка його обнімала, омивала сльозами, а він нічого не відчував. Бо батьками своїми вважав діда і бабцю.
– А коли мама сказала, що забере мене із собою, я злякався і втік з хати. Біг полем, дуже плакав, за сльозами не розбирав дороги, заплутався у траві і впав. Усі підійшли до мене: я плачу і вони плачуть, мовляв, як так рідний син втікає від матері, – пригадує співак своє дитинство.
Потім був Норильськ, де хлопець, який виріс на волі у мальовничому поліському селі, просто вмирав від незнайомого оточення та чужої мови. Він влаштовував істерики, постійно плакав. Відмучившись і якось закінчивши музичну школу, таки вмовив маму відпустити його до діда з бабою. Батька свого Ярослав ніколи не бачив, бо той відмовився і від дружини, і від сина. Нібито через те, що в документах, коли забрали хлопчика з тюрми, замість 1946-го записали на рік більше. І тому батько засумнівався, що це його син, хоч аліменти платив.
З рідної Користі Ярослав пішов до армії і повернувся додому, вивчився на тракториста. Тут він вперше закохався в доньку голови колгоспу Ніну і навіть встиг одружитися. Але виявився геть не готовим до сімейного життя. Як сказав артист, згадуючи той період, «стало страшно і скучно», і через тиждень він утік від молодої дружини. А вона розповідала, що ще мама Ярослава втрутилася і посприяла їхньому розлученню. Словом, молодий тато втік із села. Сам виріс без тата, і його сина чекала така ж доля…
«Молода жінка може отравити», – казала мати
Після невдалої женячки Євдокимов завербувався на шинний завод на Дніпропетровщині. Там і почав підзаробляти співом у ресторанах. Другим його коханням стала білоруска Ірина, яка потягнула його на свою батьківщину. Саме там і розгледіли його талант. Звідси почався зоряний шлях Євдокимова на велику сцену. У зеніті слави народний артист Білорусі все-таки залишався волелюбним українцем. Бо не зміг мовчати і розкритикував режим «бацьки» Лукашенка. І вмить став «неугодним» та зник з екранів телевізора. Довелося виїжджати. У 1996 році артист обрав Москву, бо там уже мав багато творчих зв’язків і друзів. Дружина з донькою Галею відмовилися їхати з ним. Третьою дружиною теж стала білоруска – Ірина Кропивницька. Вона на вісімнадцять років молодша. Мама Євдокимова, вперше побачивши невістку, сказала, що молода дуже. «Ну і що?» – перепитав син. «Що-що, отравити тебе може», – відповіла. Але з дружиною вони живуть душа в душу, хоча офіційно побралися зовсім недавно і довго мешкали на два міста – Мінськ і Москву. Бо якби весь час були разом, то, може, вже й розійшлися б. Сам Ярослав зізнався ще в тому далекому моєму інтерв’ю з ним, що далеко не кожна жінка може витримати чоловіка-артиста.
У Рівному Євдокимов купив квартиру для мами, якій уже 98 років. Сам придбав будиночок у Корці, неподалік ПТУ, у якому колись навчався. Зробив у хаті музей старожитностей, навіть скриню сам розмалював. Тут у нього живе багато рідні, друзів, куми. Мріяв, що колись теж оселиться у рідних краях назавжди. Бо йому так не вистачало мами та України…
Проте життя повернуло по-іншому. Попри все, Євдокимов був і залишається українцем. І мову рідну не забув, як дехто, а у своїй російській досі не позбувся українського акценту. А як він співає українські народні пісні!
Після подій 2014 року не боїться висловити свою думку щодо російської агресії проти України. Винним у цій безглуздій бійні він назвав кремлівську кліку на чолі з Путіним. І сказав, що українці їм цього ніколи не пробачать…
Ніна РОМАНЮК,
Руслана ТАТАРИН
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!