Минулого тижня місто Рівне не стримувало емоцій: на «Олімпіаді 2020» дві медалі завоював його житель Михайло Романчук. Він приніс у скарбничку нашої збірної срібло та бронзу! Це уперше за останні 17 років Україна отримала олімпійські нагороди з плавання. Під час запливів Михайла підтримувала й надихала у Токіо його дружина – відома спортсменка Марина Бех-Романчук, а вдома не відривалися від екранів та вболівали за сина тато з мамою, а також молодша сестра.
У дитинстві займався бальними танцями
Естафету 24-річному Михайлові Романчуку передала олімпійська чемпіонка, плавчиня Яна Клочкова. Фото з нею красується на сторінці у соціальній мережі спортсмена. Михайло згадує: коли «Золота рибка» здобувала для України олімпійські медалі, мав всього п’ять. Його шлях у спорт почався через рік.
– Ми з сином саме приїхали з Аргентини, – згадує тато спортсмена, тренер з легкої атлетики – теж Михайло Романчук. – Працювали з дружиною за кордоном, Міша був з нами. Там мали можливість відвідувати басейн, син плавав з нарукавниками. А коли повернулися у Рівне, віддали його у басейн, аби навчився добре триматися на воді.
Не приховує: планував Михайла, як підросте, взяти під своє крило. Та робити цього не став. Адже хлопчик подавав серйозні надії у плаванні.
– У 10 років у нього вже був перший дорослий розряд, у 12 Міша став кандидатом у майстри спорту, а в 14 років – майстром спорту, – з гордістю каже тато. – Я вже не мав ніякого морального права забрати його звідти.
І додає: велика заслуга в успіху сина – Петра Нагорного, тренера з плавання Рівненської обласної школи вищої спортивної майстерності. Він повірив у дитину й привів хлопця до перемог. Хоч в дитинстві Михайло займався не лише плаванням. Спробував себе і у бальних танцях, і в мистецтві. Але вода перемогла усі інші захоплення.
– Важкі були часи, економічно важкі. Міша знає, що таке рости не в розкоші. Перші професійні штани для плавання ми купили йому в 14 років. Вони коштували 200 доларів, для нас це були непідйомні кошти. Усі його з тренером здобутки – абсолютно без матеріальної підтримки, – каже мама Олена.
Встановив на Іграх рекорд
За плечима у Михайла Романчука – десятки найпрестижніших нагород та рекордів. Здобував золоті медалі на Чемпіонатах Європи (є 7-разовим призером!), срібні – на чемпіонатах світу. Встановив рекорди України як на «довгій», так і на «короткій» воді. Готувався до своєї першої олімпіади серйозно. Разом з наставником Петром Нагорним перед від’їздом у Токіо тренувався у Дніпрі. Плавав по 6 годин щодня – сім днів на тиждень, щоб показати гарні результати на Іграх. Відлітав у Японію разом з дружиною Мариною Бех-Романчук, яка теж змагалася в Олімпіаді зі стрибків у довжину. А вдома залишилися вболівати батьки та молодша сестричка.
– Ми облаштували в кімнаті фан-зону, – показує мама Михайла на великий прапор України, що висить на стіні у їхній квартирі, а також фото та символи Олімпіади під ним. – Старалися дивитися виступи усіх українських спортсменів, вболівали за кожного.
Батьки мають футболки з однаковими надписами – «Команда Міші» (англійською). З гордістю одягали їх, дивлячись кожен заплив свого сина. Просто шаленіли, коли у півфіналі хлопець встановив олімпійський рекорд у дистанції на 800 метрів. Але фінал змусив родину добряче понервувати й навіть пити валер’янку.
Річ у тім, що напередодні у Рівному пронеслася буря, й частина міста залишилася без світла. Заплив мав відбутися на світанку, а електрики все не було. Ні батьки, ні сестричка Наталя не зімкнули очей. Хвилювання наростало – не могли дозволити собі пропустити таке важливе змагання сина. Виникла думка, чи не рвонути серед ночі до сватів (батьки невістки Марини – з Хмельниччини). Але світло з’явилося, й Романчуки прикипіли до екрану.
– Міша! Давай!!! – сім’ю, що вболівала за Михайла, чув увесь будинок.
Емоції вирували шалено. Ці кілька хвилин для Романчуків, здавалося, тривали вічність. Залишались останні метри до фіналу – а четверо плавців «йшли», як один. Ще мить – і з’ясувалось, що перше місце від четвертого відділили мілісекунди. Михайло здобув бронзу.
Сестричка молилась, а дружина не всиділа на трибуні
– Я знала, що буде медаль, – усміхається сестричка Наталя. – Я дуже молилася за Мішу!
Пізніше було змагання на дистанції 1500 метрів – і Михайло Романчук приніс Україні олімпійське «срібло»!
– Я відчував від рідних велику підтримку, – розповідає Михайло. – Мені було дуже приємно бачити на трибунах дружину. Це додавало сил. Хочу їм сказати, що здаватися не буду і працюватиму ще сильніше. Мені є що доводити іншим.
Марина так вболівала за свого коханого, що мало голос не зірвала. До її палких емоцій, як вона не могла всидіти на трибуні, були прикуті екрани багатьох камер. Коли оголосили результати фіналу, з’явилися сльози радості та щастя.
Хлопець отримав багато дзвінків та повідомлень – від рідних, друзів, знайомих та зовсім чужих людей, які слали слова захоплення та підтримки. Але сам Михайло насамперед подякував тренеру.
– Ці перемоги – результат щоденної праці, – наголошує Петро Нагорний. – Коли Міша вперше прийшов до мене на заняття, був звичайним хлопчиком. Але доклав дуже багато зусиль – і став олімпійським призером. Міша – неймовірно працелюбний, з великої букви.
– А ще він у нас дуже сімейний, – каже мама. – Для нього важлива родина – дружина, батьки, сестричка. Для Наталі затвердив свою систему нагород за гарне навчання. Любить домашніх тварин, турбується про кожного.
7 серпня Михайлові Романчуку виповнюється 25. Напередодні він має повернутися в Україну. Уже готується до зустрічі з найріднішими, бо дуже за ними скучив.
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!