Житель села Костянтинівка Сарненського району Анатолій Ковальчук за освітою меліоратор, працював художником-оформлювачем. А гроші заробляв як музикант, яких у народі колись називали «лабухами» – від слова «лабати», тобто грати. Довелося йому зі своїм ансамблем звеселяти гостей та молодят на понад 500 весіллях.
Народився на возі – і все життя в дорозі
У пана Анатолія вроджене почуття гумору, адже приколи супроводжують його з першого дня життя. Він – сьома і пізня дитина у родині. Мама завагітніла синочком у 42 роки. Коли настав час народжувати, сусід запряг коня і разом з акушеркою на підводі вирушили в районний центр Сарни у пологовий будинок.
– Але тільки від’їхали кілька кілометрів від села, як мама почала з усіх сил кричати: «Ставайте, бо більше не можу терпіти – уже починаю родити!» Сільська медичка прийняла пологи на підводі, перерізала пуповину і загорнула мене у свій халат. Бо збиралися поспіхом і забули взяти пелюшки. Добре, що було літо – 15 червня, – усміхається мій співрозмовник. – Так усе життя і їду по світу: народився на возі – і все життя в дорозі. Зараз працюю вдома завгоспом у своєї дружини.
Здобувати освіту Анатолій Ковальчук поїхав разом зі шкільним другом аж у місто Прилуки Чернігівської області. Саме зі студентських часів у меліоративному технікумі почалося захоплення музикою. Наполегливий хлопчина купив підручник-самовчитель, вивчив ноти й освоїв акустичну й електричну гітари. Було таке величезне бажання, що навіть спати не лягав, а грав у кожну вільну хвилину. Пучки пальців попухли, а він уперто займався. Зате через два місяці юний музикант уже виступав на сцені у складі ансамблю. Згодом студент перевівся ближче до рідної домівки – у Рівненський технікум гідромеліорації. У Костянтинівці з хлопцями організували вокально-інструментальну групу й «лабали» у селі на танцях. Такі музичні забави у вихідні тривали до другої години ночі. Після цього ще їхав на навчання в обласний центр. І вже на другому курсі почав грати на поліських весіллях та заробляти гроші. Хоч апаратура у юнаків була старенька, тоді навіть не мали ударної установки, але «лабухи» старалися.
Якщо б’є – значить, любить
Після армії Анатолій Ковальчук влаштувався в автопарк у Сарнах художником. Там створили свою групу. Репертуар підготували на різні смаки, а Анатолій Ковальчук сам музику і тексти писав. Згодом музикант освоїв інші інструменти і став солістом. А далі прийшло всенародне визнання: ансамбль запрошували на весілля, проводи в армію. Фізично не могли виконувати всі замовлення. Люди записувалися в чергу на рік уперед. Саме музик з Костянтинівки, які стали досвідченими «лабухами» з оригінальним репертуаром, кликали у різні села та містечка Рівненської області. Найвіддаленіша місцевість, де вони грали, – лісовий хутір на два десятки хат за селищем Морочне Зарічненського району.
Коли ж у червні 1982 року пан Ковальчук одружувався, то не зміг замість себе знайти для їхнього ансамблю гітариста. Усі знайомі музиканти були зайняті. Ще перший день хлопці якось обходилися без нього, а наступного Анатолій уже грав на власному весіллі. Мій співрозмовник пригадує, що на гулянках всяке бувало. І бійки траплялися, щоправда, музикантів ніколи не чіпали – берегли і шанували.
– Якось в одному селі гості вже добряче повеселилися і випили, але, видно, погано закусили. Якраз перед нами танцювали чоловік з жінкою, обом літ по тридцять. Видно, вона щось не так сказала чи, може, не туди подивилася або комусь усміхнулася. Він з усього маху як влупить її, вона полетіла аж до дровітні, тільки поліна на голову посипалися. Ми були шоковані й одразу зупинилися, а нам гості кричать: «Грайте, хлопці, все нормально, нічого страшного не сталося!» Продовжуємо далі. Вибралася та жіночка, витерлася від соплів і сліз – і до нього. Як зацідила з усієї сили тому чоловікові – він сторчака головою в хлів. Від удару з даху аж шиферина зсунулася. Ми знову зупинилися. Тож повбивають одне одного! Але весільний дружба гукає, щоб продовжували. Ми далі «лабаємо» польку. Якось виліз той чоловік, витер розбитого носа – і з кулаками до неї. Ледве розтягнули їх. А за хвилину чуємо бурхливі оплески: вже цілуються, – усміхається мій співрозмовник. – Ми одразу заграли любовний романс. Отакі пристрасті доводилося спостерігати.
Ще пан Анатолій пригадав грандіозне весілля в одному із сіл Сарненського району. Батьки віддавали заміж двох доньок-близнючок, щоправда, не за братів. Батьки забили трьох кабанів, збудували величезний шалаш і «лабухи» два дні розважали чотири сотні гостей.
За словами музиканта, нині навіть у селах таких великих гулянок не влаштовують. Замовляють кафе і все весілля триває кілька годин.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!