Бутейська сільська мова багата своїми оригінальними висловами, які передаються з діда-прадіда. Припинда, нацицник, дзюрок, куцуня… І таких слів тисячі! Тому, щоб нащадки знали їх, місцевий краєзнавець Петро Макаренко підготував і видав збірник сільської говірки «Відлуння сивої давнини, або Слово про слова». Редактором та упорядником словника став кандидат історичних наук, доцент Волинського національного університету імені Лесі Українки Микола Півницький.
Петро Макаренко розповідає, як і коли народилася така несподівана ідея.
– До думки про створення місцевого словника побутової мови мене спонукали пошуки архівних документів про рідний край, про своє село, історію якого довелося вивчати практично з нуля. Коли готував краєзнавче дослідження про Бутейки, став прислухатися, як люди розмовляють у наших краях. Взявся записувати цікаві слова та фрази. У нас кажуть: «Наклався, як голодний вовк глєю». Навіть малі діти знають, що це означає: «Без міри наївся», – пригадує пан Петро.
Спершу він думав, що таких слів буде з пів сотні. Тоді не планував укладати словник. Вісім років тому всерйоз захопився. Розпитував старших людей, які ще у повсякденному житті користувалися місцевою говіркою. Коли вже зібралося з пів тисячі слів, тільки тоді дослідник зрозумів, що потрібно готувати книгу. Нині він впевнено заявляє, що корені нашої мови проростають з історичних глибин, яким не одна тисяча років, тому їх треба зберігати.
– Наприклад, слова «припинда» немає в 11-томному академічному словнику української мови, а в нас воно означає жіночий фартух, – пояснює Петро Макаренко. – Це навіть зафіксовано у весільній частівці: «Ой, надіну припинду, да й по вулиці пойду. За моєю припиндою ходять хлопці чередою».
За словами автора, сільська мова має не такий уже й великий словниковий запас, але вона вражає своєю образністю, цікавими порівняннями. Для прикладу, до слова «пошкодити» він знайшов синоніми «розлупашить», «збагнєтить», «скоцать», «зментрежить», «знехаять», «скурожить», «розбамберить», «згандесить», «скрутить», «зувечить» «зкурочить». У навколишніх селах на дзеркало кажуть «дивило». А слово вкрасти замінюють на «скомуніздіть». Бо всі ще пам’ятають, як комуністи грабували селян.
Зібравши понад дві тисячі слів бутейської говірки, які увійшли до словника, Петро Макаренко зрозумів, наскільки багатшою могла б бути українська мова з діалектами. За його словами, у перспективі словник доведеться доповнювати: ще є близько тисячі місцевих слів та висловів, які потрібно зафіксувати і зберегти. Книга наполегливого дослідника викликає захоплення й повагу, адже підготував її сільський ентузіаст без філологічної освіти. Думаю, земляки 67-річного Петра Макаренка з плином часу зможуть оцінити його внесок в історію рідного краю. Яке ще село в Україні має власний словник? Можливо, тільки Бутейки.
Кілька прикладів зі словника бутейської говірки:
Балдиш – незграбний парубок.
Булєбочка – зварена молода картопля.
Бульбаники – деруни.
Дать гримайов – натовкти кулаком у плечі.
Дойонка – відро, в яке доять молоко.
Дзюрок – струмок.
Жмойда – скупердяй.
Кінуца по бабах – піти до ворожок.
Нацицник – бюстгальтер.
Скомуніздіть – вкрасти.
Хабаль – гулящий чоловік.
Шабльовка – гостра на язик жінка.
Ковганка – неохайна господиня.
Куцуня – свиня.
Мерліни – похоронний обряд.
Муцікі – поросятка, котрих годує свиноматка.
Стогнота – зануда.
Хлєбняга – самогон.
Шманделок – великий кусок.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!