Дві багатодітні родини з Рівненщини – Вікторії Ільчук з Колоденки та Оксани Супрун зі Здовбиці – отримали у подарунок однокімнатні квартири на житловому масиві «Львівський маєток» у передмісті Києва. Їхні чоловіки, Сергій Ільчук та Михайло Супрун, загинули у березні під час евакуації людей з окупованих сіл на Київщині. Документи на житло та ключі жінкам передав народний депутат, відомий благодійник, забудовник Віктор М’ялик.
З перших днів війни вивозили біженців з-під Києва
Сергій і Михайло були друзями. Переконання і віра, а обидва є прихожанами Української церкви християн віри євангельської, не дозволяли брати до рук зброю. Але залишатися осторонь, коли в країну вдерся ворог і гинули тисячі людей, також не могли. Хоч мали на це право – були годувальниками великих сімей. Вікторія і Сергій Ільчуки виховували пʼятеро синів і доньку: найстаршому – 19 років, найменшому – два. В Оксани і Михайла Супрунів – семеро діток віком від двох до 17 років.
З перших днів війни багатодітні батьки стали допомагати армії та цивільним. У зону бойових дій доставляли продукти та воду, звідти вивозили людей.
– Коли почалася війна, чоловік одразу сказав, що не сидітиме, – крізь сльози казала на похороні Вікторія Ільчук. – Після поїздок такі речі розповідав… Каже, там людей треба забрати. Вони живуть у корчах розвалених, немає води, їжі. Їх треба рятувати.
Перед кожною поїздкою Сергій отримував благословення від дружини. Вони разом на колінах молилися, аби він звідти повернувся і врятував людей. За пʼять рейсів на Київщину рівненські волонтери вивезли майже 300 осіб – старих, немічних, жінок, діток.
11 березня чоловіки знову вирушили у дорогу. Для Сергія Ільчука це був шостий рейс, для Михайла Супруна – другий.
– Коли він побачив, як летять снаряди над головою, як свистять кулі – просто не міг не поїхати. Мені майже нічого не розповідав. Знаю, що вивіз багато людей. У бусі були зайняті не тільки сидячі місця, а й у багажнику людей розміщували, – розповіла потім Оксана Супрун.
Розстріляли автівки з червоними хрестами
Того разу рівняни їхали трьома автомобілями, на яких були червоні хрести і позначка «Евакуація». Перша машина, за кермом якої бкв Іван Ведерніков, проїхала. Мікроавтобуси ж Сергія та Михайла стали обстрілювати.
– Там такі діри були в машині… Стріляли з усього, що було, з обох боків дороги. Він зумів розкласти сидіння і всліпу розвертав автомобіль, лежачи виїжджав звідти. Поранений, зумів виїхати ще до наших. Дали укол, щоб зупинити кровотечу, а потім прооперували у Радомишлі, – розповіла про важкі дні Вікторія Ільчук.
Шість днів лікарі боролися за життя Сергія, шість днів прихожани Церков віри євангельської просили у Бога для нього здоровʼя. На жаль, 17 березня серце 42-річного чоловіка не витримало. Коли хоронили Сергія, про долю Михайла нічого не було відомо. Лише після визволення Київщини вдалося дізнатися правду. Люди із села Мирча біля Бородянки казали, що росіяни його холоднокровно вбили.
– Випустили снаряд, і автомобіль одразу зірвався. Після цього орки підбігли до нього, розстріляли і кинули туди ще кілька гранат, – розповів подробиці очевидець Віктор Ярош.
Окупанти були настільки жорстокими, що не дозволили місцевим людям забрати рештки обгорілого тіла, аби похоронити. Він так і лежав у полі з 11 по 30 березня. У цей час дружина Оксана місця собі не знаходила. Але все ж жила надією, що Бог зберіг життя її Михайлу. Адже буквально незадовго до початку війни здійснилася їхня спільна мрія – переїхали у власний будинок, який побудували у Здовбиці.
– Він так хотів встигнути завершити будинок до 40 років. Ніби щось передчував, – ділиться Оксана Супрун. – Не встиг довести до ладу кухонну шафу. Наш найстарший син Андрій закінчив справу тата.
У перший же день після визволення Київщини люди, які були свідками кривавої розправи, змогли поховати на околиці села тіло Михайла Супруна. А вже на початку квітня з чоловіком прощались у Квасилові, у церкві «Зоря спасіння», прихожанином якої він був.
Жителі Мирчі хочуть встановити на місці розстрілу волонтерів памʼятну дошку. Вони дуже їм вдячні за допомогу і врятовані життя.
Відомий благодійник та народний депутат Віктор Мʼялик вирішив також підтримати сімʼї Сергія та Михайла. Адже він з 14 років залишився без батьківської підтримки. Ми писали про неймовірну долю хлопця-сироти з поліського села Воронки, який зумів створити міцну родину і заробити важкою працею мільйонні статки. Грішми Віктор Нечипорович щедро ділився зі своїми земляками. Не випадково люди на останніх виборах обрали його народним депутатом.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!