Ми звикли, що бізнес у нашому регіоні побудований в основному на сільськогосподарській продукції. Тож, коли почули, що в Демидівку Дубенського району ще на початку війни з Київщини переїхало кавове підприємство, сприйняли це як екзотичне захоплення. Коли ж засновник та керівник Rojal Life Петро Філіпчук познайомив з виробництвом, була вражена. Які можуть бути повороти долі, адже ця грандіозна справа почалася із роботи в барі, де Петро варив каву….
«Всі їхали до Києва на заробітки і я поїхав»
Петро народився у Демидівці у простій сім’ї. Батько був трактористом, мама працювала у насіннєвій інспекції. Особливих статків не мали. Після школи хлопець вступив у місцеве училище навчатися на столяра.
– Тоді була така мода, що всі їхали на заробітки до Києва. І я подався у 17 років, – згадує з посмішкою. – На стройці робота не мед. Бетон треба було відрами тягати, спали у гамаках. Тому я по-доброму заздрив знайомому, який розповідав, що працює барменом. «То йди до нас на роботу», – покликав мене. Так я став працювати у столиці барменом. Наливав пиво, чай, каву. Не все одразу виходило і я часто ламав кавову машину. До нас приходив майстер її ремонтувати. Згодом він мене переманив на свою фірму. Я ходив у нього, як помічник. Потихеньку доручав мені дрібні ремонти. Тиждень з ним побув і мене забрали в армію. Після служби знову повернувся до нього, але буквально за три місяці фірма розлетілася. І я вирішив спробувати сам. Мав десь двадцять років. Зняв кімнатушку, де ремонтував кавові машини. Тоді ще інтернету не було, сам вчився. Потім клієнти почали питати, чи є на продаж кавові автомати, чи можна взяти в оренду. І так одне за одне чіплялося. І я побачив, що пріоритетна ланка у цій справі – кава! Бо ремонт чи деталі потрібні раз на місяць, а кава – постійно. Почав перепродувати. Коли дійшов до того, що сам реалізовував до чотирьох тонн кави щомісяця, вирішив придбати свій перший ростер – це такий станок, який обсмажує зелені зерна до коричневого кольору. Це було у 2016 році. Сьогодні наша компанія обсмажує готової продукції близько тридцяти тонн в місяць.
Як показав час, Петро зайняв хорошу нішу у бізнесі і поступово розкручувався. Мав клієнтів не лишень у столиці, а й по всій Україні. Його фірма постачала абсолютно все, що потрібно для кав’ярні. Могли навіть звести її та обладнати під ключ. Петро відкрив власний офіс у Києві, найняв помічників, взявся облаштовувати великі складські приміщення у Гостомелі на базі колишньої ферми. Чимало коштів, сили було вкладено у новий проєкт. Очі горіли, робота ладилася. Будівлі росли, працівники чекали, коли все запуститься… У березні планували відкритися, а 24 лютого 2022 року почалася війна…
Починав усе з нуля
Всім відомо, що з Гостомеля рашисти хотіли наступати на Київ. Били, грабували, трощили все на шляху. Важко уявити, що переживав молодий підприємець, коли почув, що рашисти нищать його дітище. Осколки, які летіли в стіни, здавалося, впивалися у серце. В один момент на руїни перетворилася мрія молодого хлопця.
– Я й досі не знаю, як пережив це, – зізнається Петро. – Особливо боляче було, коли чув, що хтось із моїх клієнтів загинув. Таких історій сотні. Але маю таку натуру, що не звик здаватися. Навпаки, будь-які проблеми стимулюють швидко діяти. Взявся вивозити обладнання, яке було в Києві. Шукати місце для відновлення виробництва. Згадав про рідну Демидівку, а чому б не сюди? Знайшов підтримку в місцевої влади. На території колишнього молочного цеху, який стояв у запустінні понад 20 років, почав робити все з нуля.
– Наш Петро вміє бачити наперед і знає, як чітко все організувати, – розповідають у колективі.
І за цими простими словами стоїть велика, титанічна праця. Адже на новому місці Петру довелося налагоджувати все спочатку. І найперше набирати, навчати персонал. Бо хто у невеличкій Демидівці був обізнаний з нюансами кавового бізнесу? А тепер тут працює майже 50 людей. Було 12 переселенців, нині троє лишилося. Колектив в основному молодий. На складах гори мішків із продукцією з Бразилії, В’єтнаму, Мексики, Куби.
– Яка кава найсмачніша?
– Я можу задати зустрічне запитання: які чоловіки вам подобаються? Товсті, худі? З бородою чи без? – сміється Петро. – Так і з кавою. Кожен обирає на свій смак. Нині лідером на ринку є кава з В’єтнаму. По арабіці – номер один Бразилія. Але вона дорожча.
Ми оглядаємо величезні приміщення. Я захоплююся тим, як на цьому підприємстві все чітко організовано. Кожна ланка закріплена одна за одною. Тому клієнти отримують не просто каву, а й гарну упаковку, етикетку, відповідне фасування, нові і вживані кавові машини, запчастини до них. І це ще не весь перелік. Все постійно удосконалюється. Нині підприємство виробляє 30 тонн кави у місяць, але планують дійти до 120. Перспектива є, не вистачає коштів, щоб все запустити, тому тут будуть раді інвесторам. Дивлячись із яким запалом про це все розповідає 33-літній Петро Філіпчук, нема сумнівів, що йому все вдасться. І хоч його неодноразово кликали за кордон, молодий чоловік не втікає з України, бо хоче розвивати власну справу у рідній країні.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!