Жителі Борбина Острожецької громади Рівненщини пишаються своїм земляком Петром Полицяком. Він покинув роботу у Києві, щоб боронити рідну Україну, і став одним із кіборгів. Петро у 23 роки героїчно загинув в Донецькому аеропорту. Але борбинці мають ще одного земляка – 62-річного митрополита Павла, в миру Петра Лебедя. Все життя хитрував, міняв «мерседеси», зловживав близькістю до високих чиновників, плакався на суді, що в «хатинці» немає ні світла, ні тепла. А це хороми на 580 метрів квадратних! Так не хотів туди йти під домашній арешт за розпалювання міжконфесійної ворожнечі та виправдання агресії Росії проти України.
«З мертвих очей Пєті текли сльози. Бо жити хотів…»
Вперше я приїхала у Борбин у 2015 році писати про Петра Полицяка. Тоді ім’я хлопця не сходило з вуст місцевих людей. Ще б пак! Молодий, красивий, роботящий, душа компанії. Як тільки подзвонили з військкомату, він не став ховатися і пішов воювати з російським ворогом. Мама й тато, бабуся, сестри вдень і вночі молилися, аби їхній Пєтька вийшов із пекла Донецького аеропорту в січні 2015-го. Туди він зайшов на останню ротацію на Різдво. Про своє життя на війні рідним, особливо мамі, практично не розказував. Шкодував. В останні дні захисників аеропорту труїли газом. Обличчя пекло вогнем, дихати ставало неможливо. А Петро, прикладаючи до обличчя мокру серветку, просив товаришів триматися. Вони чекали, що їм дадуть наказ вийти з аеропорту, адже, крім руїн, там уже нічого не залишилося. Остання розмова була з батьком 20 січня.
– Він сказав, що тримається, але скільки ще так зможе – не знає. Останні його слова: «Можна було би ще щось сказати, але того вам краще не знати. Якщо що – то подзвоню». Так більше і не подзвонив. А потім по телевізору показали підірваний аеропорт. Я думав, що лусну. Вибіг з хати… – опустивши голову, перериває спогад Петро Полицяк, тато хлопця.
Петро міг би поїхати на останньому бетеері, який вивозив поранених. Але залишився в аеропорту заради друга Володі Бузенка, у якого були перебиті ноги. Рідним пізніше віддали лише руку Володі. Цілий місяць у Борбині і православні, і п’ятидесятники молилися за те, щоб Петро Полицяк повернувся живим. Та їм подзвонили з Дніпровського моргу.
– Ми його ховали у відкритій труні… Мого Пєтьку було там не знайти… – тихим голосом розповідала мама Віра. – Ліва сторона лиця вся побита… Одна рука така худа-худа, друга – як колода… З правого ока текла сльоза… Я її втирала… Скільки живу, ніколи не бачила, щоб мрець плакав… Він плакав, бо жити хотів… Усі вони жити хочуть, бо такі молоді…
Доньки Полицяків зараз в Америці, кличуть до себе батьків. Віра каже, що поїдуть, подивляться, як люди живуть – і назад повернуться. До Пєтьки. Його похоронили на місцевому кладовищі «під березою». Вона стара і велика.
– У нас старші кажуть: «Мені вже скоро під березу білу», – із сумом розповіла Віра Полицяк. – Ми теж під нею ляжем. Разом з Пєтьою.
Тато Героя врятував митрополита Павла
У грудні 2021 року, майже перед самою великою війною, Петру Полицяку президент посмертно присвоїв звання Героя України. Могилу кіборга видно здалеку – над нею тріпоче синьо-жовте знамено. Молодий хлопець загинув за рідну землю, яку боронив від московських зайд.
Зовсім поруч знаходяться могили родичів іншого відомого уродженця Борбина митрополита Павла, який відстоює ворожу московську церкву і пропагує «рускій мір». До речі, колись в молодості батько українського Героя Петра Полицяка врятував життя майбутньому високому церковному сановнику.
– Автобус тоді ще у село не заїжджав, а Петру (Павлу Лебедю) погано стало на зупинці – і всьо! – розповів чоловік журналістам. – Мені треба в Луцьк їхати, але, думаю, вспію за п’ять мінут. Побіг до сусідки, взяв валідол, прибіг.
Ось такі вони, несповідні шляхи Господні.
Владика прилітав у село гелікоптером
Поговорити з борбинцями про владику вдалося ще декілька років тому. Люди про нього в основному хороше казали: і газ у село провів, і дорогу зробив, церкву православну збудував і кладовище обгородив. А ще хвалили «владиченьку» за те, що не забуває своїх родичів, допомагає. Показали гарну хату із червоної цегли, де живуть його мама і сестра. Тут же стали казати, що сестра митрополита не тільки його дарами живе, а й сама господарює: город обробляє, декілька десятків свиней тримає. «Нема нам на нього шо грішити. Хто не звернеться – всім землякам поможе, нікому відмови не було», – говорили жіночки, які сиділи на лавці біля могилок. І тихенько так прошепотіли:
– Кажуть, що в одному із сусідніх сіл живе дочка владики. Бо до того, як піти вчитися у духовну семінарію, він пару місяців нібито був жонатий і від дочки не одказується.
Офіційної інформації щодо цього факту немає. І не дивно. Тому що журналістам, які задають незручні питання, він погрожував і проклинав! Та що там журналісти! Погрози лунали навіть у бік президента! На запитання, як ставляться борбинці до того, що їхнього земляка за любов до розкоші Пашею-Мерседесом називають, делікатно промовчали. Розповіли, що бачили тут не тільки автомобілі, а й гелікоптери. Владика Павло декілька разів прилітав на Дмитрів день і приземлявся на пасовищі. Цього дня він щороку правив службу в місцевому соборі і накривав у спортзалі школи столи. У пам’ять про батька, якого звали Дмитром.
Іронія долі в тому, що в рідному селі одного із стовпів російського православ’я владики Павла дві третини жителів ходять до Церкви християн віри євангельської. По-простому їх називають «штундами». За союзу їх вважали американськими агентами, зараз прихильники «руского міра» називають їх «відступниками». У тому числі так каже і митрополит Павло. Хоч у шкільні роки він з цими «відступниками» корів пас і у футбол ганяв, на танці разом ходили. Його та інших молодих людей, які жили біля кладовища, «хрестоносцями» називали. З нинішнім «молодшим» пресвітером Церкви християн віри євангельської цілий рік за однією партою просиділи. Чоловік розказав журналістам «Української правди», що якось молодими їхали в Луцьк автобусом, Лебідь розповідав про свою церкву, а він – про свою віру. На тому й розійшлися. Лебідь вчився у торговельному технікумі, але став настоятелем Києво-Печерської лаври, депутатом Київської міської ради від Партії регіонів, їздить на «мерседесах», живе у хоромах. А його однокласник-пресвітер, посміхаючись, каже:
– Є в мене «Фольксваген». Але ж в мене є і дев’ятеро дітей та 37 внуків. Більше багатство, ніж усі «Мерседеси» взяті разом.
До речі, у Вороньках, де у своєму величезному будинку перебуває під домашнім арештом Павло Лебідь, місцева громада має намір перейти до Православної церкви України. Домовилися, що священники цьому не перешкоджатимуть. Тож може статися так, що більшість людей в облюбованих Павлом Вороньках перейде до ненависної йому ПЦУ.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!