Сім’я ТОМІЛОВИЧІВ ще з мамою Олексій і Галина з Дубровицького району. З дев’ятого класу навчалися разом, саме у школі придивилися одне до одного і відчули, що майбутнє у них має бути спільним. Ще до одруження Олексій приїхав до Малева, а згодом привіз і дружину. Народжувалися дітки, Олексій працював у місцевому колгоспі водієм, а після його розпаду – завгоспом у християнському таборі «Лія». Згодом подружжя зайнялося сільським господарством. На десяти гектарах у теплицях вирощували огірки на продаж. 1996 року Галині поставили страшний діагноз – лімфогромоніт (рак лімфовузлів), з яким боролися 13 років. Але хвороба забрала турботливу, люблячу дружину і маму. – Перші роки було надзвичайно важко, – каже Олексій, – як морально, так і фізично. Батько ніколи не замінить матері. З хлопцями мені було набагато легше, ніж з дівчатами, бо дочок треба вчити жіночої культури, а хто розкаже про усі секрети краще за маму? Привчаю до роботи, розповідаю, що добре, а що ні. Стараюся, щоб діти частіше відпочивали, виїжджаємо на природу, відвідуємо Луцьк. Буває по-всякому: діти трохи лінуються, важко контролювати навчання, адже і гроші заробляти треба. Коли старші йшли до школи, дружина з ними завжди займалася, а коли її не стало, менша дочка була у першому класі, і потрібно було їй допомагати. З найменшим сьогодні вчу уроки як не я, то дівчата. Робити покупки теж не дуже виходило, бо дружина знала краще, що кому потрібно, а тут доводиться самому, важливо нікого не обділити. У кожного з дітей свої захоплення і уподобання: старша, Ліана, грає на бандурі, менша, Оксана, любить куховарити. Коли з Луцька приїздить Олексієва сестра, яка за професією кухар, то дівчата разом з нею печуть торти, пироги, готують сумки двом старшим братам, які навчаються у Луцьку. Дочки наквасили капусти, бо знають, що татова улюблена страва – борщ-капусняк. Старший син Павло захоплюється футболом, грає і за малевську, і за команду свого навчального закладу. Хлопці вчаться і стараються підзаробити, тому гроші у батька рідко беруть. – Я теж підпрацьовую на будівництві у Луцьку: зранку їду і пізно ввечері вертаюся назад, – розповідає Олексій. – Усі разом обробляємо шість гектарів землі, з цього і живемо. Також діти отримують щомісяця кошти по втраті годувальника і соціальну допомогу. Маємо комбайн і трактор зі всіма його агрегатами. Цього літа мої дівчата у жнива вийшли разом зі мною в поле. Нам допомагає і дружна родина, що живе поблизу.
Оксана БЕРЕЗЮК,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...