Чому на могилу священника з Тернопільщини їдуть хворі люди
Тернопілля

Чому на могилу священника з Тернопільщини їдуть хворі люди

8 січня 2021, 19:10
0
1
Сподобалось?
1

І після смерті монаха хворі знаходять порятунок на його могилі

1 січня минає 50 літ, як помер монах Амфілохій Почаївський. До нього на Тернопільщину їхали немічні з усього Союзу. Він передбачив свою смерть, пророкував, що і після кончини будуть лікуватися землею з його могили. Так і сталося – є безліч див зцілення не тільки біля його мощей, а й у батьківській хатині. Свого батюшку пам’ятають і шанують у його рідному селі Мала Іловиця Шумського району.

Кохана дівчина зрадила?

У центрі невеличкого села Мала Іловиця сяє куполами невеличка церквиця, збудована в пам’ять про відомого земляка-монаха. Святий Амфілохій (у миру Яків Головатюк) народився у цьому селі 1894 року. Літні люди переказують безліч історій, сумних та веселих, зі страдницького життя батюшки Йосипа, як його тут називають. Адже добре пам’ятають його, бо останні роки він жив поряд з ними.

– Його батько був добрим костоправом, то батюшка малим йому помагав. Служив фельдшером у Першу світову війну. Розказували, що мав дуже гарну дівчину, немісцеву. Коли вона вийшла заміж, він пішов у монахи. Але чи то правда?.. – розповідають у селі різні історії, адже постать святого Амфілохія й досі оповита таємницями.

1932 року він прийняв постриг у Почаївській лаврі з ім’ям Йосип. Дні і ночі проводив у молитвах, й отримав дар прозорливості та зцілення.  Слава про монаха розійшлася округою. На вулицях до монастиря завжди стояли кілометрові черги з підвод. Казав, щоб викликали його до хворих навіть посеред ночі. Хто зна, чи це подобалося братії, бо через деякий час прозорливий монах оселився у хатинці на кладовищі, де прожив двадцять років. Там зцілював від глухоти, сліпоти, виганяв нечистого, рятував від гангрени, раку... І навіть, як розповідають люди, оживив мертвого 13-річного хлопчика!

Лікував повстанців

Настали смутні більшовицькі часи. До монашої хатинки стали вночі вчащати озброєні люди. Одного разу увірвалися і наказали накривати вечерю. Наївшись, повідомили про розстріл. Йосип смиренно став під дуло і читав молитви. Несподівано з хатини вибіг ще один монах, який жив з ним, і почав голосити: «Кого вбиваєте?! Він рятує увесь світ!» І озброєні пішли. Люди розповідають й інший неймовірний випадок. Якось до монаха Йосипа навідалися емгебісти. Вони зв’язали ченця і хотіли скинути з кручі. Але батюшка спокійно сказав: «Далеко не понесете». Один у ту ж мить осліп, інший впав на ноги.

Приходили до цвинтарної хатини монаха Йосипа і… повстанці, яких він лікував. Про цей факт розповідала журналістам колишня зв’язкова УПА Марія Антонюк, яка жила неподалік лаври, а тому з дитинства добре знала монаха. У березні 1945-го вона попросила його полікувати поранених вояків. Аби довколишні мешканці нічого не запідозрили, Йосип ходив до повстанців у мирському одязі, а довгі чернечі коси «маскував» під головним убором. Він тоді врятував поранених бійців, які потім пішли у бій. Через багато років після заслання Марія Антонюк знову зустрілася з прозорливим монахом. Він дуже зрадів, побачивши її живою. «Ще наш цвіт є, я думав, що вже нема, – плакав. – Вони вертаються з каторги. Є нація українська і повинна бути держава українська. Але ми безсилі, не маємо зброї. Скільки буду жити, стільки буду молитися за тих наших дітей, що полягли та вціліли, і за тих, які страждають на засланні».

З психлікарні визволила дочка Сталіна

1962 року радянська влада намагалася відібрати у Почаївської лаври Троїцький собор. На заклик монаха Йосипа місцеві жителі вигнали міліціонерів за ворота. Невдовзі після цього за ченцем приїхав «чорний воронок». Його зв’язали, закрили рота рушником і повезли у психлікарню. Вкинули у палату, де мучилися сорок душевнохворих! «Мені весь час кололи ліки, від яких розпухало тіло і тріскала шкіра», – згадував Йосип. Головний лікар запитав у нього, чи може він вилікувати усіх хворих. Монах відповів, що може, і, попросивши принести Євангеліє, запевнив: після молитви біси самі вийдуть крізь вікна і двері. «Ви без молебнів лікуйте!» – обурився лікар. На що батюшка промовив: «Моя зброя – святий хрест, святе Євангеліє, свята вода.»

Після таких слів Йосип міг надовго залишитися у психлікарні. Врятувала його дочка Сталіна – Світлана Алілуєва, яку старець раніше вилікував від душевної хвороби. Після цього монаха повезли у рідну Малу Іловицю. Цей факт тут знають достеменно і навіть запевняють, що Алілуєва була у їхньому селі!

Племінник побив старця і вкинув у болото

Відтоді монах Йосип поселився у рідному селі. Збудував молільню, трапезну, невеличку капличку, а над нею – голуб’ятню. Також звів приймальню для хворих, адже люди дізналися, де живе цілитель, і потік паломників не припинявся.

– Батюшка був добрим костоправом, виганяв бєсів, знав, хто до нього з якою бідою приїхав. Кажуть, що молитвами за два тижні вилікував від саркоми сина першого секретаря, і завдяки цьому у село став ходити автобус. Скільки людей приїжджало, до двісті в день! – згадує Василь Божук з Малої Іловиці, який жив по сусідству з монахом Йосипом. – І таксі їздило. Та все село за счот його жило. Годували приїжджих, давали нічліг. Йому в знак подяки слали грошові переводи, всякі гостинці, а він людям роздавав. Помню, на останнє своє Різдво 1970 року зібрав нас, дітей, і вгощав мандаринами, апельсинами, виноградом!

Велелюдне паломництво не подобалося місцевим комуністам, які забороняли батюшці будувати церкву. Одного разу вони прийшли у двір до старця. «Вигнати бєсів!» – крикнув монах. Паломники, будівельники палками витурили їх з подвір’я. А наступного дня приїхав «чорний воронок». Усі заціпеніло чекали кари. Лише через годину кадебісти вийшли з хати монаха. Він крикнув через вікно: «Многая лєта нашій міліції!» І увесь гурт голосно заспівав.

Проте отця в спокої не лишили. У селі неохоче розповідають, як, очевидно, за наказом кадебістів, рідний племінник жорстоко побив батюшку Йосипа і вкинув у болото. Цілу ніч монах пролежав у холодній воді, а врятував отця своїм диханням… пес. Рідні знайшли і відвезли старця у Почаїв. У монастирі не сподівалися, що він виживе, тому постригли Йосипа в схиму з ім’ям Амфілохій. І знову забрали у село.

Монаха отруїла послушниця?

Одужавши, приймав немічних. Казав, що в його дворі вся земля просочена сльозами хворих, які благають про зцілення. У селі розповідають, що люди настільки вірили монаху, що підставляли голови і благали: «Вдарте мене палкою». Й одразу казали: «О, легше стало». Хоча монах запевняв: «Я не святий, а такий самий, як ви – мені слово Боже помагає». А коли приймав біснуватих, то після того зо два тижні з келії не виходив.

– Я як служив, то в Харкові випадково зустрівся з начальником воєнного госпіталю. Він коли почув, що я з Іловиці на Тернопільщини, тоді признався, що його по кісточках зібрав наш монах, – згадує Василь Божук.

Чоловік розповідає, що монах не раз сільським людям казав, що помре не своєю смертю. Улітку 1970-го, почувши у лісі зозулю, промовив: «Останній раз її слухаю». А перед кончиною на одній вечері сказав: «Отрута вже подана». Знав, що одна з послушниць підсипала отруту в їжу та у воду, якою він вмивався. Кілька разів Амфілохій непритомнів, і під час нападів послушниця нікого не підпускала до батюшки. Старець смиренно переносив страждання і просив її покаятися. Кажуть, що вона таки зробила це – зізналася в отруєнні лише перед своєю смертю. Є думка, що жінка була агентом КДБ з Києва.

Василь Божук добре пам’ятає, як 1 січня 1971 року помер Амфілохій. Знайшли батюшку в труні. Кажуть, він у ній спав і відпочивав. Все село зі сльозами прощалося з монахом. Стояла така хуртовина, що трактором розчищали дорогу, аби завезти у Почаїв поховати.

Щоб одужати, хворі вдягають підрясника

У старій батьківській хатині Амфілохія тепер музей, де зберігаються особисті речі – підрясник, ікона, стіл, ліжко. Коли племінниця продавала її, то забрала у нову оселю родинну ікону Миколая. Але де не вішала чи ставила образ, він падав. Тож повернула святиню назад. Тепер до неї про спасіння моляться паломники, які й через півстоліття їдуть у Малу Іловицю.

– Вдягають підрясник, який носив батюшка, лягають на його ліжко – і стає легше, – розповідає Зінаїда Лістовська, яка є хранителькою цієї обителі. – Привозять сюди і біснуватих, то гет страшно, що з ними робиться, я сама бачила: трясе їх. Якось привезли молодого вчителя з Чернівців з кайданками на руках. В хатині його вичитували, молилися. Вилічився, тепер знову вчителює. Приїжджала сюди кореспондентка з Тернополя, не мала дітей, тут молилася – і вродила дівчинку, вже більш десять років їй.

Дива Амфілохій творив за життя, дива зцілення трапляються і по його смерті. Одразу після відспівування старця біля труни одужала віруюча жінка. Чудеса відбуваються і біля нетлінних мощей, і на його могилі, яку за півстоліття вже досипали. «Ви ще із землі будете мене виграбувати, – казав місцевим людям. – Як я помру, приходьте до мене на могилку, я почую ваші молитви. Беріть з неї пісок – він буде цілющим.»

У травні 2002 року Амфілохія Православна церква визнала святим, коли на Великдень виявили його мощі нетлінними – вони виставлені для поклоніння у Почаївській лаврі. Диво сталося навіть під час чину прославлення, де було присутні 20 тисяч паломників. Усі з благоговінням побачили, як в небі над Почаївською Лаврою з’явилися хрести з хмар…

Олена ПАВЛЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися