Дідусь живе в лісі вже тридцять літ, а випровадила його сюди… мати
Ярослав Рибак родом із села Залізці, що на Тернопільщині. Закінчив політехнічний інститут, служба в армії занесла у Єгипет, Сирію, на Кубу. Трудився на цегельному заводі, інструктором з водіння.
– Мав дві дружини, але вони вже померли, дітей не маю, – розповідає. – Батьківську хату мама записала на далеку родичку і повторювала, що мені буде ліпше у лісі. «Туди не іди», – відганяла мене від хати. Погане – не погане, але щось собі мама знала.
До лісу між селами Кобзарівка та Ігровиця Ярослав Рибак перебрався ще до розвалу Союзу, тому що знав: коли буде тяжко, в лісі не голодуватиме. Купив тут стару хату, посадив черешні, яблуні, сливи. Вирощує картоплю, буряк, капусту, гарбузи.
– Торік хтось підпалив мені хату, корову потовкли, дві кози знищили… Все згоріло: ковдри, подушки… Мені такі збитки зробили… – журиться дідусь. – Якось дозимував у руїнах, грівся біля вогню.
Та світ не без добрих людей. Вагончик самітнику пожертвувала зі США колишня землячка. Гріється тут буржуйкою, на ній і їсти готує. Від громади час від часу дідусеві передають харчі, корм для кози, двох корів, має з десяток курей. Він навідріз відмовляється перебиратися у село.
– Як то я сі відрічу своєї хати? Зварю собі жменю макарон, помащу сиром, а ні – то бараболі зготую. Минулу зиму від людей чув про вірус, а в лісі його нема.
Не так давно громада допомогла самітнику оформити паспорт України. А нещодавно, у 82 роки, дідусь отримав першу пенсію. Хоче купити насіння та свиню, а ще батарейки на радіо. З нього і дізнався, що на Україну напала росія. Тож хоче наступну пенсію віддати захисникам, бо вірить у нашу перемогу:
– Ще коли я був малим, то старі люди казали, що місце росії займе Україна.
Юлія ШЕВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!