Напередодні аварії її 13-річний син страшенно кричав уві сні, дитяче серце відчувало біду
У січні 1977 року у Вінниці сталася дорожньо-транспортна пригода зі страшними наслідками. Величезний переповнений тролейбус-«гармошка», за кермом якого була 33-річна Зоя Ткаченко, зіткнувся з вантажівкою і спалахнув. Водійка встигла відчинити двері й випустити всіх пасажирів, а сама загинула у вогні. Без мами залишилося двоє діток.
З 57-річним сином героїні Віталієм Ткаченком не вдалося зв’язатися, він за кордоном на заробітках. Подробиці та деталі трагедії розповіла його дружина пані Наталія. За її словами, того морозного дня Зоя Василівна виїхала на маршрут № 107 – від підшипникового до інструментального заводу. Жвавий рух, чимало транспорту і надзвичайно слизька дорога. Перед рейсом жінка своїй мамі скаржилася, що їй важко працювати, бо у тролейбусі несправне кермо.
– До депо залишалася лише одна зупинка, – розповідає Наталія Ткаченко. – Тролейбус різко занесло на вкритій льодом трасі, і він на швидкості налетів на вантажівку, що рухалася назустріч. Два транспортні засоби зіштовхнулися. Удар був такої сили, що лопнув і загорівся бензобак машини, а в тролейбусі вилетіло лобове скло. В обличчя Зої Ткаченко вдарив струмінь палаючого бензину. Кабіну моментально охопило полум’я, за кілька секунд вогонь перекинувся на салон, у якому було майже сто пасажирів, але водійка встигла тумблером відчинити задні та середні двері й голосно крикнути: «Виходьте швидше, бо згорите!»
Вибратися з пекельної пастки – палаючого тролейбуса – жінка могла тільки через передні двері, але у неї вже не вистачило сил. Люди врятувалися, ніхто не постраждав. А Зоя, облита бензином, згоріла заживо в кабіні. Звичайно, вона могла вискочити одразу після аварії, але тоді б загинули пасажири.
За словами пані Наталії, Віталій не був на похороні. Коли сталася трагедія, син лікувався у санаторії. Вихователі розповідали, що напередодні загибелі мами хлопчик страшенно кричав уві сні. Видно, дитяче серце відчувало біду. Після Зоїної смерті діток виховували бабуся Лариса та дідусь Василь, а їхній батько влаштовував особисте життя.
Хоча з часу трагедії минуло 44 роки, вдячні вінничани не забули Зою Ткаченко. Її іменем названо одну із зупинок та встановлено меморіальну дошку, що тепер нагадують про подвиг звичайної української жінки. Вона посмертно нагороджена відзнакою міського голови «За честь і мужність». Щороку у день трагедії, 17 січня, працівники трамвайно-тролейбусного управління відвідують могилу своєї колеги та несуть квіти, які вона дуже любила й часто повторювала: «Світ треба прикрашати».
Єдина пільга від міста – син і донька Зої Ткаченко мають безкоштовний проїзд у трамваях і тролейбусах Вінниці. Але 48-річна Ганна живе у Хмельницькому й не користується своїм квитком, який ціною власного життя заробила для дітей їхня завжди 33-річна мама.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!