Андрій Козак з Вінниці – позитивний та завжди усміхнений чоловік, який працює державним службовцем, але живе за своєю філософією. Багато хто не розуміє його, а коли люди бачать, як він у сніг та холод йде вулицею без куртки, проводять здивованими поглядами. А він ні на кого не зважає і вже третю зиму зустрічає у футболці!
Андрій чесно зізнається, що раніше часто хворів, по кілька разів на рік звертався до лікарів з грипом та застудою. Тому кутався у теплі светри та шарфи до пізньої весни. Але в один момент вирішив змінити своє життя і підкорити приховані ресурси організму. Тому взяв на озброєння загартування та філософію.
– Будь-яке досягнення починається із рішення спробувати, – переконаний чоловік. – Коли вирішив змінити свій спосіб життя, попереду бачив лише страх, суцільну невизначеність і великі шанси на те, що це може не спрацювати. Проте я розумів, що якщо не спробую – то так ніколи і не дізнаюсь, на що здатен! Тому позаторік почав загартовуватися. Все треба робити поступово. Починати з обтирання рушником, змоченим у холодній воді, приймати холодний душ, багато ходити. І ще зайнявся бігом. Щодня долав 5-9 кілометрів.
Ой, багато було скептиків, які з іронією спостерігали за вправами чоловіка. Але тепер він їм дякує. Бо завдяки тим, хто не вірив, Андрій став більше вірити в себе, а отже став сильнішим! Завдяки підготовці організму, вже восени Андрій почав ходити без куртки, лише в джинсах і футболці чи сорочці з коротким рукавом. Поступово звикав до зниження температури і плавно перейшов у зиму.
– Це загартування духом, – зазначає Андрій. – Я активно досліджую резерви власного організму, і, повірте, це прихований потенціал, який є в кожної людини. Понад 640 днів я із холодом «на ти». За цей час жодної застуди не було, а коронавірус нервово курить збоку.
Рідні вже звикли до загартувань, а от незнайомі люди часто не можуть стримати своїх здивованих емоцій. Андрій радо може поділитися досвідом, тому активно розповідає про свій спосіб життя в інтернеті і називає себе Крижаний Козак – Той, що ніколи не здається!
– Мене питають: як саме тобі це вдалося зробити і що привело до найвищого рівня одночасного гартування тіла, духу і думок, коли зверху сніг і дощ, збоку вітер, звідусіль холод? Відповідаю: вдячний усім, хто вірив у мене, і хто – ні, а також собі, що, поставивши неможливу ціль восени 19-го і кинувши виклик усім різновидам страху, обмеженням та сумнівам, довів, що неможливе – можливе! Я дякую Богу за ту саму глину, з якої зліпив холодну, як крига, але з незмінно гарячим серцем Крижану Людину!
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!