Наталія ПОДОЛЯН вірить у людську доброту
Вінничина

Українка втекла з московського рабства і 20 років прожила на вокзалі

20 лютого 2022, 14:05
0
0
Сподобалось?
0

Наталії Подолян – 67 років. У минулому вона була щасливою дружиною і тішилася сином. Та раптово благополучне життя перетворилося на суцільні біди. А її єдиним прихистком стала лавочка на вокзалі. Проте жінка не озлобилася, бо повсякчас їй траплялися добрі, милосердні люди. Вчора вона була безхатьком, а сьогодні має затишну кімнатку у Вінниці, правда, житло це – лишень до весни…

Втікала з московського рабства у фурі

У місті Знам’янка Кіровоградської області Наталія Подолян разом з чоловіком створили хорошу сім’ю, збудували дім, мали роботу. Аж поки не з’явилася коханка. Почалися сварки, не стало злагоди в хаті. Тож жінка вирішила поїхати на заробітки в Росію, де бували багато знайомих. Розповідали, що добре можна заробити. Пані Наталя хотіла купити власну квартиру.

– Кликала із собою сина, якому було вже 19 років, – розповідає жінка. – Але він захотів з батьком лишитися.

Спочатку ніби й непогано велося в Москві. Виконувала різну роботу, познайомилася з іншими заробітчанками. Разом і тугу за дітьми переживали легше.

– На стройкє хазяїн платив добре, а потім взяв наші паспорти, щоб усе оформити легально. Коли забрав документи, заспівав по-іншому, – гірко зітхає. – Почав мало платити, а згодом взагалі лишень харчі давав. Ми попали у справжнє рабство. Пожалітися не мали кому, та й хто про тих українців у Росії турбується? Тож з одною товаришкою з Вінниці вирішили втікати.

Але як? Без документів це зробити непросто. Хтось підказав шукати стоянку далекобійників, розпитувати, хто з шоферів земляк, і його просити відвезти додому. На перший погляд, ця затія не мала жодного шансу на успіх, але Господь змилувався над заробітчанками. За кілька днів їм вдалося знайти чоловіка з Вінниці, який на власний страх і ризик взяв жінок. Заховав їх у самісінький кінець фури, за купою ящиків. Так і потрапили в Україну.

«Ми тебе вже поховали»

Додому Наталія повертатися не хотіла, бо там нікому не потрібна, тож її прихистила подруга, з якою втікали з Москви. Але вона померла, і Наташі довелося шукати інший дім. На той час працювала на ринку, де на документи ніхто не дивився. Дізнавшись про складну долю жінки, її взяла до себе одна продавчиня овочів, теж Наталя. Саме вона й захотіла знайти сина Наталії Георгіївни Андрія Подоляна. Виявилося, він і досі живе у батьківській хаті. Розповіла йому, що мати без документів і не може ніде прилаштуватися, не має даху над головою.

– Якось вмовила його приїхати сюди, – розповідає мати. – Ми з подругою пішли його зустрічати. Запросили додому. Він побачив, що непогано там мені живеться. Ні слова не сказав, що вертайся додому, а лишень зізнався: «Ми тебе вже давно поховали».

Поки була здорова, Наталія Георгіївна не цуралася ніякої роботи і мала копійку. Але дуже переживала, що завдає людям, які її прихистили, клопоту, тож перебралася на вокзал. Частенько ночувала на вінницькому, а ще переїжджала на козятинський, бо там спокійніше.

– Я ніколи по мусорніках не рилася і не пила, – наголошує жінка. – Шукала подработку. У мене навіть мобілка є, що люди дивувалися: «Бомжиха, а телефон має!» Ніхто не застрахований від таких передряг життя, от я і попалася. Такі обстоятєльства!

Прихистила багатодітна мати і дівчата-заробітчанки

Про жінку розповіли в Інтернеті місцеві журналісти, і їй почали дзвонити різні люди. Саме завдяки розголосу Наталія Подолян потрапила у село Козятинського району.

– Які то добрі люди є на світі, – теплішає голос Наталії Георгіївни. – Моя хазяйка має восьмеро дітей, багато внуків, а ще мені місце знайшла. Я відпочила на свіжому повітрі, багато книг перечитала. Чим могла, то їм помагала, я люблю землю. Але совість мучила, що через мене клопіт мають. У родині чекали на поповнення. Нащо я їм? То знов поїхала на вокзал. Помогли мені дєвочкі, які самі їздять на заробітки. Вони і годують мене. Я б і сама хотіла зароблять, але через проблеми із суглобами ледь ходю з паличкою. Якби яка сидяча робота, больного доглядать, то помагала б.

На жаль, через втрачені документи жінка навіть пенсії не має. Хоча неодноразово їздила у Знам’янку, щоб їх поновити, але через якісь юридичні нюанси поки нічого не добилася. Консультувалася у адвоката, і той потішив, що всі питання можна вирішити, лишень плати гроші, але де їх взяти?

– Дєвочкі обіцяли весною мені помогти. Надіюся, що з Божою поміччю все получиться, – не втрачає віри жінка.

– Я знаю самотнього 80-літнього чоловіка, який має власний дім. Може, до нього переїдете? – запитую.

– Нє, дєточка, женіха мені не треба. Якби яку жіночку-компаньйонку, щоб їй помагати. А чоловік у мене був один і хватить…

Руслана СУЛІК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися