Двадцять років служить Богові священник Михайло Бабій з Вінниці. Нині він – військовий капелан. У зоні бойових дій разом з нацгвардійцями вже відбув вісім ротацій. Став свідком багатьох доль, понівечених війною, і безлічі див, які укріплюють на фронті віру.
Від сповіді воїнів мороз йде по шкірі
Уперше в зону бойових дій він поїхав 5 лютого 2015 року – як волонтер. Тоді привіз хлопцям гостинці, що зібрали для захисників люди у Вінниці. Роздавав смаколики і запитував, чи є бажаючі поспілкуватися. Охочих виявилося чимало. Тож керівництво дозволило й надалі духовно опікуватися бійцями. І подорожі священника на Схід стали частішими. Спочатку отець Михайло лише розмовляв з воїнами чи сповідав їх. А потім мав перше таїнство хрещення серед військових. Бо слова священника глибоко запали в душу, і дорослий солдат прийняв рішення, яке не прийняли в його дитинстві батьки.
– На війні немає звичного побуту, там бракує світла, тепла, любові найрідніших. Людина змінюється, вона переосмислює життя, шукає відповіді на питання, яких раніше не було, і розуміння того, що бачить навколо себе, – каже отець Михайло. – Кожен воїн дорогий і безцінний. Він має знати це. Часом не треба нічого казати, просто побути поруч. Зрозумійте, коли бійці йдуть на сповідь, то від їхніх думок не раз мороз йде по шкірі. Те, що їм доводилося пережити, часом неможливо усвідомити.
Діти у прифронтовій зоні називають «дядя бандерівець»
Одне з найчастіших запитань, які чує капелан, – про покарання за порушення Божої заповіді «Не убий». Відповідає на нього так:
– Військовослужбовці мусять ставати на захист своєї рідної землі з автоматом. Це не гріх, а їхній обов’язок.
Кожен ранок свою зустріч з військовослужбовцями отець Михайло розпочинає хвилиною мовчання. Вшановують усіх полеглих захисників, моляться за здоров’я живих та поранених і за Перемогу. Разом радіють, як після одужання хлопці повертаються у стрій, і плачуть, коли хтось загинув. За три місяці капелан поховав шістьох молодих воїнів. Відспівувати захисників особливо важко, зізнається отець Михайло. Але тепер вони матимуть життя вічне на небесах.
Серед приємних моментів на Сході – дитяча юрба, що завжди обступає капелана, бо знає, що для них він теж припас гостинці. Дістає з кишені цукерки чи шоколадки, частує, а вони щебечуть, називаючи його «дядя бандерівець». І дива на війні стаються, каже. Про одне з таких розповідає особливо натхненно:
– Колись хреста віддав військовослужбовцю. Почався обстріл. Потім воїн мені показує той хрест. Він був прошитий через бронежилет. Осколки залишились, але воїна не поранили.
Божа опіка хай буде з кожним з наших захисників!
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!