Галина Матвійчук овдовіла, маючи на руках семеро неповнолітніх дітей. Їм і так з чоловіком несолодко велося, а тут ще й така біда настигла…
Приставив ножа до горла
Спочатку, коли побралися, жили в Бірках, що в Любешівському районі, у батьківській хаті чоловіка. Крім них, ще… півтора десятка душ мешкало: його брати-сестри, невістки, їхні діти.
Незабаром Галина і своїх дітей народила, тіснота ще більшою стала. Вмовила чоловіка в Деревок перебратися, до її матері, котра жила сама. Правда, хатинка в неї зовсім малесенька та ще й стара, проте все ж ліпше.
Чоловік у місцевому лісництві влаштувався лісником. Почав на власну хату старатися, деревину з лісу возити додому. Щось там «нахімічив» – виявили недостачу, судили – два роки отримав. Дочекалася, ще дітей народила – семеро їх уже було. І питання житла ставало все гострішим, бо материна хатинка не витримувала стільки мешканців. Поїхав чоловік на «сезон», у Білорусь, але привезли звідти не гроші, а домовину з його тілом…
Де тільки не працювала Галина, щоб сиріток своїх прогодувати: і корів доїла в колгоспі, і телят доглядала, і картоплю перебирала на тамтешній сортодільниці. Поставила таки на ноги старших, вищу освіту допомогла здобути…
А то якось у сусіда весілля було – познайомилася на ньому з молодим чоловіком, родом з Підкормілля. Він був розлучений, мав одну дитину, яка залишилася з матір’ю. Зачастив до вдови, але не тільки женихатись, а й по господарству допомагати. Врешті-решт запропонував перейти до нього жити. З усіма дітьми.
– Я й погодилася, – каже Галина. – Бо ніби ж і непоганий, і роботящий, і дітей стількох не побоявся взяти. Проте виявилося, що добрий він, лише коли тверезий, а як вип’є, то ліпше обходь десятою дорогою. Та якось воно, може, було б, якби він любив не горілку, а мене. Одного разу приставив мені до горла ножа й сказав, щоб забиралася геть, а то всіх поріже…
Тулиться в чужій занедбаній хатині
Мусила вибиратися, бо знала, що і попередній дружині погрожував ножем. Забрала не лише дітей від першого чоловіка, а й двоє від нього. Одне ще в утробі було…
Повернулася багатостраждальна вдовина сім’я в Деревок, до матері.
Більше заміж Галина не виходила. Тулились у тій халупці, доки могли. А куди подітися? Старші діти виросли, роз’їхалися. Галина з двома найменшими перебралася в хату куми, що тривалий час пусткою край села стояла. Не було там підлоги, і дах протікав, але дарованому коню в зуби не заглядають.
– Старший син підлогу в одній кімнаті постелив, – розповідає Галина, як облаштовувалися на новому місці. – Назбирала трохи грошей – покрівлю підлатала. Спасибі покійному Ігорю Єремеєву – допоміг. Ходила зі своєю бідою і до Адама Мартинюка, котрий тоді при владі був, але відмовив, бо, мовляв, у селі будівельної бригади нема, щоб кошти на ремонт направити.
Галині вже за п’ятдесят, живе з дітьми на пенсію, яку отримує як мати-героїня. Вона знає, що з такими статками мріяти про власне житло безнадійно. Та все ж мрія, хай і нездійсненна, зігріває бідову людину.
Микола ШМИГІН, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!