Уперше про Миколу Пешука почула, побачивши зроблені його руками стіл та стільці – гарні, міцні, якісні, таких у магазинах не придбаєш. Поцікавилася, чия це робота. І почула, що глухонімого чоловіка з хутора Хлєбове біля Височного Ратнівського району.
У три роки перестав говорити
Біля обійстя Миколи Пешука чисто, відчувається, що тут живе справжній господар. Коли їхала на хутір, і думки не було, що не знайдемо спільної мови зі столяром. Узяла блокнот, ручку: за допомогою письма, думала, й вийде розмова. Але, на жаль, Микола неграмотний. Він щиро засміявся, зрозумівши мою затію поспілкуватися з ним таким чином, і пояснив своєю мовою, що ні писати, ні читати не вміє, але гроші порахує. Та все ж таки «договорились»: він зрозумів, що хочу написати про нього в газету, і з задоволенням показав свої вироби, столярню.
Про життя-буття майстра розпитала у його родичів та знайомих.
Микола – сьома дитина у батьків, а всього було у них восьмеро синів і дочок. Ріс, як усі діти, бігав, щебетав. А однієї зими, як мав лише три рочки, захворів. Здавалося, звичайний грип, та він дав тяжкі наслідки. Хлопчик замовк. Куди тільки батьки не возили його з надією, що відновиться слух і мовлення. Їздили навіть у Москву. Але марно.
У спецшколу хлопчик категорично відмовився їхати, плакав, вередував. Мама з татом не залізні: і так Миколка обділений долею, та ще й з хати його вирядити?! Тож і зостався вдома, не навчившись грамоти. Але ще змалку хлопець майстрував. З дощок щось виготовляв – то будку, то ящик. З дитинства і практика прийшла – тепер він відомий в окрузі столяр ще й бондар в додачу: зробить і бочку, і діжку, і биянку... І до його виробів, кажуть, ніхто не придереться. Майстер від Бога.
Солить, квасить і хліб пече
Миколі майже сорок років. Йому все йде до рук, він усе вміє, все хоче зробити, та неабияк, а щоб до ладу, і ніколи не лінується – може майструвати і до рання. Кажуть, якщо стіжок сіна складає чи картоплю накриває на зиму, то все, щоб рівненько, гарно. А якщо хтось допоможе і не так зробить, обов’язково поправить ще й по-своєму насварить, що зробили не в толк. Навіть коли хтось посуд помиє, готовий перемити – тарілки у нього блищать…
Микола не лише з дерева змайструє що завгодно, а й із заліза, і в техніці розбирається. І якщо вже стає до роботи, то виміряє все до сантиметра, до міліметра – халтура у нього ніколи не проходила і не пройде.
А ще він тримає корову, коня, свині, навіть для продажу, птицю різну й у великій кількості. Шкода, але нинішнього року двадцять індиків потягнув лис. У Миколи холодильна камера заповнена м’ясом, а в коморі – різна консервація. І все він робить своїми руками. Засолить, заквасить, замаринує. А про те, що їсти зварить, то вже й говорити не потрібно, бо Микола навіть хліб пече у грубці.
У хаті, як і на подвір’ї, все на своєму місці, аж не віриться, що то до всього прикладалася чоловіча рука. Правда, вже років зо два Микола живе не один, а має співмешканку, та вона частенько їздить на сезонні заробітки, бо в неї двійко дітей, яким хоче допомогти.
До Миколи часто навідуються брат і сестри – ще мама, як живою була, просила дітей, аби не залишили його на самоті, щоб дбали про нього. Це як заповіт. Але і без заповіту вони розуміють брата і люблять, до нього приїжджають як додому…
Валентина БОРЗОВЕЦЬ, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!