Село Кути, що у Локачинському районі, колись було величеньке, з розвинутою інфраструктурою. Мало й свою церкву, яку німці знищили під час війни. Ніхто не відбудовував її після розрухи. У комуністичні часи про це й мови не могло бути. І лише у 2004 році завдяки покійному односельчанину Максиму Куцику в Кутах відродили духовний осередок.
Відлюдник із золотими руками та серцем
Нині Кути – маленькі, з розкиданими вуличками. Може, набереться 25 хатин, де теплиться життя. Як розповідає Білопільський сільський голова Афанасій Шевчук, приписано тут 65 громадян, але фактично й стільки нема. Правда, повертаються до батьківських домівок діти з міст, тож є надія, що село відродиться.
Тепер тут є вже і храм, який зробили у хаті покійного жителя Кутів. Пам’ять про Максима Куцика живе у серцях односельчан. 77-літній Петро Баранось проводить до могили, де спочиває дід Максим.
– Він файний комбайнер був, – пригадує Петро Павлович. – А я на літніх канікулах помічником його рахувався. Золоті руки Максим мав, а ще дисципліну любив, щоб усюди порядок був. З тими, хто випивав, спрацюватися не міг. І столяр відмінний. Хату собі звів, вікна, двері – все сам. Крепкий спеціаліст був: вітряка, тракторця змайстрував. Не мав близьких родичів. Любив один бути, не тре було йому компаній. На старості, як і кожного, болячки обсіли. У селі були такі хлопці, які на похорон яму копали, труну майстрували. І я туди входив, називали нас «похоронна бригада». Якось приїжджає до нас Максим і дає приказ, хто могилу має копати, де дошки на труну лежать.
– «В скрині є дві колодки полотна – спустите на них у землю». Все наперед підготував, – продовжує інший односельчанин Микола Мазяр. – «Максиме, ти що надумав? – питаю. – Ти ж ровером до нас приїхав!» А він махнув рукою: «Ех, хлопці, я вже тиждень нічого не їм».
– Тоді ж і дав нам настанови, щоб у його хаті зробили церкву чи медпункт. Що люди захочуть, – підсумовує оповіді Євгеній Гус. – За кілька днів після того поховали Максима. У 75 років пішов в інший світ. Після похорону громада вирішила: буде церква. І закипіла робота…
Хоч село маленьке, але дружне
Нині вже багатьох з тих, хто трудився на благо всієї громади, нема в живих. На початках керував людьми отець Роман Гринюк, який нині має парафію в сусідньому селі Колпитів.
– Батюшка служив у нас на престольний празник, молилися на місці старої церкви. А коли почали переробляти хату під храм, то щодня велосипедом до нас приїжджав, помагав. І його сини молодші за ним роверцями їхали, – з посмішкою згадують люди.
Односельчани згадують добрим словом Максима КУЦИКА
Чоловіки вийняли міжстінні перегородки, зробили велику кімнату, добудували веранду. Жінки всюди прибрали. Отець Роман подбав про оздоблення іконостаса. Кошти збирали люди, допомагали й спонсори. Зі старої церкви збереглась ікона, її перенесли сюди. На Трійцю 2004-го відбулось урочисте відкриття Свято-Троїцької церкви в Кутах. Тобто за рік люди постарались і зробили все для того, щоб у їхньому селі лунало Боже слово.
Маленька чепурна церква стоїть над дорогою. Заходимо. Всередині світло і просторо. Теплі світлі кольори додають особливого умиротворення храму. Вже понад десять років тут служить отець Петро Струбіцький. Одну неділю править у Білополі, наступну – в Кутах. Під його керівництвом перекрили дах, куполи оновили, дзвони встановили, акуратно огородили територію навколо.
– Люди у всьому помагають, хоч прихожан і небагато, але вони дружні, згуртовані, – каже священик. – Ходили колядувати – гроші давали на потреби церкви.
Так спільними зусиллями односельчани виконали заповіт діда Максима. І, молячись у храмі, добрим словом згадують і його.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!