Парубок перший раз оженився... на пенсії
Волинь

Парубок перший раз оженився... на пенсії

9 квітня 2017, 15:49
0
1
Сподобалось?
1

Мазяр із села Кути Локачинського району добрий, щирий чоловік і господар неабиякий. От тільки половинки своєї ніяк не міг знайти. Все ходив кавалером. Уже й не сподівався, що з’явиться в домі господиня йому до пари. Та доля зробила несподіваний подарунок, коли минуло шістдесят.

Після смерті батьків чоловік залишився сам у хаті. Щоб вижити, тримав дві корови, здавав молоко, аби якусь копійку мати. Город обробляв. І їсти готував, і навіть паску пік під керівництвом сестри. Не цурався жіночої роботи. За господарськими клопотами день збігав швидко, а ввечері у порожніх кімнатах найдужче допікала самотність.

Зі Світланою, яка теж пенсіонерка, були знайомі, як то кажуть, заочно, бо ж мали спільну рідню. А «офіційно» представили їх одне одному на весіллі у родичів. Миколі припала до душі дрібненька, говірка жіночка з веселими чорними очима. А бойова яка! Микола ж підкорив своїм добрим характером, спокійною вдачею. Так і зійшлися дві протилежні натури. Разом уже живуть понад п’ять років. І що цікаво, пані Світлана покинула трикімнатну квартиру в Луцьку (там мешкає донька із сім’єю), а перебралася до Миколи у село. Тут господарюють і нині.

Тримають корову, коня, свині, птицю різну. Правда, корівку жінка рідко доїть. Микола сам справляється: шкодує свою половинку. Світлана Миколаївна хоч і каже, що у селі важко, просвітку нема, та коли починає оповідати про городні справи, очі світяться радістю.

– Минулого року посадила шістсот корчиків помідорів. Навіщо так багато, подумаєте. Бо шкода викидати було. Гляну, той гарний, той рівненький, третій ще кращий. Навіть кавуни по вісім кілограмів мали свої, – гордиться жінка.

На столі гора домашньої консервації, смачне варення з чорниць. Це все старання господині. Пан Микола пригощає домашнім бочком власного приготування. В селі усе своє, натуральне, не потрібно щоразу до магазину бігати. А коли втомляться від сільських буднів, то можна до Луцька гайнути, відпочити. Микола Йосипович неодноразово гостював у доньки Світлани. Та організовувала для нього культурну програму: в кафе ходили, гуляли центральними вулицями обласного центру, в соборі були.

– І що, сподобалося в місті? Хотіли би там жити? – питаю у чоловіка.

– Еге, добре в місті панувати, як на селі батька мати, – мудро відповідає.

Людині, звиклій до щоденної праці, нудно сидіти без діла чи лежати на дивані перед телевізором. Та й енергійна Світлана не всидить ні хвильки: то біля птиці клопочеться, то на городі. А ще пара любить прогулянки до лісу. Запрягає Микола коника у віз – і поїхали по гриби-ягоди, цілющі трави. Ось така романтика.

– От переманив вас чоловік до села, а квіти хоч дарує? – звертаюся до жінки.

Микола спішить з відповіддю:

– А чого ж ні? Як іду з поля чи лісу, букетик польових квітів несу.

– Я дуже ромашки люблю, – посміхається Світлана.

Руслана ТАТАРИН, Волинська область


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися