Коли він народився вранці 14 червня 1970 року, співали дзвони в сусідній з лікарнею церкві. У день Святої Трійці кликали вірян на Божественну літургію. Лікар-гінеколог мовила породіллі Катерині Ціко: «Спів церковних дзвонів віщує, що новонароджений хлопчик обов’язково буде священиком». Через багато літ лікарка, яка приймала пологи, випадково зустрівши Катерину Ціко, поцікавилася, чи став священиком її син. «Мій Василь – настоятель аж трьох храмів на Волині!» – з гордістю відповіла мама.
Голодував за українську мову
Село Либохора Турківського району на Львівщині, звідки родом Василь Ціко, знамените тим, що з нього вийшло більше 700 священнослужителів. У шкільні роки Василь Ціко навіть не мріяв служити у церкві, як його односельчани, – бачив себе офіцером-прикордонником. Але в це тоді престижне військове училище суворої служби КДБ був дуже прискіпливий відбір, а він мав за кордоном рідню. Це ж розчарування чекало хлопця й при вступі на історичний факультет Львівського держуніверситету. Тож працював колгоспним слюсарем у рідному селі, згодом служив у Німеччині. І вже після повернення з армії твердо вирішив стати священиком.
Спочатку був послушником у Чернігівській єпархії, звідти отримав направлення в Одеську духовну семінарію. Пригадує, як на свято Андрія Первозванного до Успенського монастиря з’їхалося високе духовенство з багатьох областей України. Лише один єпископ Львівський Андрій брав участь у Божій службі українською мовою, викликавши цим обурення в обителі. Вже тоді семінарист-першокурсник Василь Ціко серйозно замислився: чому українцям не дають молитися Богу рідною мовою? Тим паче в семінарії чимало молдован мали молитовники молдовською. 36 семінаристів-прихильників української духовності оголосили голодування. Не зламали їхньої сили волі глум та їдкі образи руських монахів з Успенського монастиря, які обливали протестувальників… гноївкою. Тижневе голодування закінчилося тим, що 36 юнаків відрахували із семінарії, серед них і Василя Ціка, незважаючи на те, що він був одним з кращих і що йому доручили виконувати обов’язки помічника економа семінарії. Василь Ціко закінчив Київську духовну семінарію і був направлений у Волинську єпархію в парафію сіл Новосілки й Мислині Горохівського району.
Кошти на новий храм заробили на землі
– Коли приїхав сюди в 1995 році, ситуація тут була непроста, – згадує отець Василь. – Люди були розчаровані попереднім священиком, який зловживав спиртним. Запам’яталось, як на вулиці один чоловік на моє привітання «Слава Богу!» зневажливо відповів: «Привєт!» Але поступово все налагодилося. Релігійна громада вже на той час заявила: хоче, щоб її Свято-Преображенська церква належала до Київського патріархату.
Свято-Преображенська церква в Новосілках – старовинна, діюча і сьогодні. Вважають, що їй більше 200 років, хоча настоятель отець Василь на основі знайдених ним документів стверджує, що насправді церкві – 400 літ. Час від часу її ремонтували, проте на капітальний ремонт потрібні були великі гроші. Тому віряни села Новосілки зі своїм священиком вирішили спорудити новий храм. Кошти на його будівництво громада заробляла на землі площею дев’ять гектарів, якою колись користувалася церква. Сіяли й збирали зернові культури, перемелювали збіжжя на борошно, гроші від його реалізації вкладали в будівництво. Згодом знайшлися благодійники, за пожертвування яких робилось оздоблення храму, художній розпис стін. Оригінальний, вирізьблений з дерева майстрами зі Львівщини іконостас. Новий Свято-Дмитрівський храм Київського патріархату в Новосілках було освячено в 2004-му. А ще 1992 року завершили будівництво дерев’яної Свято-Троїцької церкви у сусідніх Мислинях. Таким чином отець Василь – настоятель трьох храмів: двох, нового і старого, у Новосілках та у Мислинях.
За більш як 20 років Новосілки стали другою батьківщиною для Василя Ціка, його сім’ї та батьків. Матушка Анна теж із села Либохора, закінчила Львівський фінансовий технікум і Тернопільську фінансову академію, працює бухгалтером Новосілківської сільської ради. Старша дочка Уляна навчається на п’ятому курсі хімічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. У всеукраїнській предметній олімпіаді серед студентів 25 вишів вона посіла друге місце. Менша Марія – студентка-першокурсниця Луцького педагогічного коледжу, гарно грає на фортепіано, співає в хорі цього навчального закладу. Синові Миколі – п’ять років. У Новосілки переїхали жити батьки священика. Тато, на жаль, два роки тому помер і похований у цьому селі.
– Все гарне й хороше на світі від любові. В найпершу чергу Бог – то наша любов, – каже отець Василь. – Про це треба завжди пам’ятати. І тоді буде менше зла між людьми та країнами.
Олег ДІДИК, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!