Милецький монастир: тут душа розмовляє з господом
Волинь

Милецький монастир: тут душа розмовляє з господом

30 липня 2017, 16:26
0
2
Сподобалось?
2

На Волині є багато місць, які невідривно пов’язані з її історією. Одне із таких – Милецький Свято-Миколаївський чоловічий монастир. Тут по-особливому відчувається милість Божа. Сюди ніколи не переривалась вервечка паломників.

До 10 тисяч паломників приходили поклонитися іконам

Милецький монастир здалека вражає своєю величчю. Золоті куполи храмів, тиша, запах воску – все це створює неймовірну атмосферу. Тут знаходиш душевний спокій. Місце це надзвичайно намолене. Офіційні джерела кажуть, що історія обителі починається від 1522 року. Але, як розповів благочинний монастиря батюшка Олександр, вдалося віднайти згадки про нього, датовані 1309 роком, 1463, 1467… Так що народні перекази про те, як на берег Турії втекли монахи зі спаленого монголо-татарами монастиря у Вербці, що недалеко від Ковеля, можуть мати під собою реальне історичне підґрунтя.  

Різні часи переживав монастир за свою багатовікову історію.

– Бувало, що братія тут налічувала до 50 чоловік (сьогодні у нас 25 монахів), а на свято Миколая приїжджало до 10 тисяч паломників, – захоплено розповідає історію батюшка Олександр. – Люди їхали на підводах і йшли пішки, щоб зцілитися душею і тілом. У нашому Свято-Миколаївському храмі було дві чудотворні ікони – святителя Миколая і Божої Матері, написані румунськими художниками. Люди приходили до цих ікон, щоб отримати сили. Але під час Першої світової війни їх вивезли у місто Ізюм Харківської області. Є свідчення, що потім з милецькими образами ходили хресним ходом по Харківщині, люди зцілювалися. Де поді­лися ці ікони – не відомо. Але ми знаємо, як вони виглядають, і тому сподіваємося, що зможемо їх повернути.

У вівтарі совєти повісили Леніна

Найбільше Милецька обитель зазнала руйнувань у 20-му столітті. У 1943 році німці отримали інформацію, що тут переховуються бульбаші. Приїхали серед літнього дня, вивели монахів, послушників, навіть жінок, які допомагали по господарству. Всіх розстріляли, а тіла спалили. Тоді згоріли і монастир, і село… Врятувалися три ченці. А коли прийшли совєти, то у 1947 році монастир закрили. Спочатку зробили інтернат для безпритульних дітей, потім – для престарілих. Безбожники скинули куполи,  у церкві Преображення Господнього облаштували бібліотеку, у вівтарі повісили портрет Леніна. А у старовинному Миколаївському соборі влаштували їдальню і клуб. Стіни облупили, поштукатурили. Співали, танцювали, їсти варили, м’ясо смажили-шкварили… Більшої наруги святиня не могла зазнати. Здавалося, тут знищили все, що могли. Та монастир у Мильцях, як та птиця Фенікс, у всі часи поставав із попелу. За чорними безбожними роками прийшли роки відродження. У 1993 році стараннями архімандрита Сергія (Денисюка) та митрополита Ніфонта на берег Турії знову прийшли монахи. Коли почали відновлювати вівтар у Миколаївському храмі, майстри за цегляною кладкою виявили порожнину. Розібрали її – і очам не повірили: перед ними була ікона Матері Божої. Це єдина збережена у Західній Україні фреска на стінах храму. Її написали приблизно у ХVІ столітті. На сьогодні реставрована і законсервована. Ніхто не знає її назви, тому називають «Милецькою».

Рано і нагло обірвалося життя першого намісника відродженої обителі отця Сергія. 90-ті роки минулого століття були дуже важкими. За пожертвами доводилося їздити за тисячі кілометрів. Отець Сергій сам поїхав аж у Москву і, вертаючись звідти, загинув у автокатастрофі. Нині на території монастиря його могила.

У милецького старця професор Філатов просив благословення

Розповідь про Милецький монастир була б неповною без згадки про схиархімандрита Олексія. Саме тут почав він своє чернече життя. Олексій був одним із трьох монахів, який вижив після розстрілу у 1943 році: він відпросився додому, у Велимче (Ратнівський район), допомогти матері із сіном. А коли повернувся, застав попелище. Після закриття Милецької обителі отець Олексій поїхав у Одесу. Тут він був духівником  відомого професора Філатова. Розповідають, що знаменитий доктор просив благословення в Олексія на кожну операцію. А також клопотався перед Сталіним, аби не закривали церкви на кладовищі, де служив отець Олексій. І Сталін послухав. Ще за життя чернець зажив слави святої людини: він міг кардинально змінити чиєсь життя, після розмови з ним безбожники ставали віруючими, а хворі – здоровими. Міг бачити майбутнє: передбачив день своєї смерті і те, що після неї повернеться у Мильці. Старець Олексій помер у Росії, в Івановській області. Монахам вдалося добитися, аби його перепоховали на Волині.

– Більше року минуло з часу смерті батюшки, гріб з води діставали, а коли його братія привезла і ми труну відкрили – лежав як живий, – розповідає про диво отець Олександр. – Ми хочемо, щоб схиархімандрита Олексія канонізували. Сьогодні люди приходять, моляться біля мощей старця – і зцілюються. Є свідчення, що щира молитва і віра допомогли позбутися і таких страшних хвороб як туберкульоз, рак, діабет. Велика любов до Бога творить чудеса.

Наталка СЛЮСАР, Волинська область


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися