Рили землю бляшанками, пили воду з болота…
Волинь

Рили землю бляшанками, пили воду з болота…

28 серпня 2017, 14:48
0
1
Сподобалось?
1

Згадує боєць, якому вдалося вийти з оточення російських військ, ще й взяти в полон двох снайперів

Боєць колишньої 51-ї бригади Сергій Козюк із села Соснина Іваничівського району без вагань став на захист Батьківщини,   коли навесні 2014-го отримав повістку. Для нього, як і для багатьох побратимів, 24 серпня назавжди асоціюватиметься із назвою невеличкого містечка на Донеччині – Іловайська.

Наприкінці серпня 2014 року третій батальйон 51-ї бригади, у якому служив Сергій Козюк, базувався у селі Дзеркальному. Розвідка почала доповідати про пересування російських військ, які перетинали кордон та прямували у бік Іловайська. Напередодні Дня Незалежності техніка ворога підійшла впритул до позицій українських військових, але, як каже Сергій, тоді вони ще навіть не знали, що танки, які стояли з направленими у їхній бік пушками, – російські.

 – Це було 24 серпня, – пригадує той фатальний день Сергій. – Після нічного чергування я витягнув матрац, думав, трішки посплю, але за декілька хвилин почувся свист снарядів, тому ми швидко кинулись до бліндажа. На мені були лише штани, футболка, кеди та телефон у кишені, щоправда, встигнув прихопити ще і каску. Почався жорсткий масований обстріл, внаслідок якого розбомбили все, що можна було. Здетонували майже усі наші боєприпаси, через що блокпост повністю вигорів зсередини. Один із снарядів потрапив і до бліндажа, де я переховувався з п’ятьма товаришами. Через загоряння та сильний дим не було чим дихати. Температура була настільки високою, що автомати плавились. Залишалось лише одне – вибиратись звідти будь-якою ціною. Почали рити гарячу, як розпечене вугілля, землю бляшанкою від консерви. Вибравшись із бліндажа, ми бігли, а місцями і плазували полем, повністю вигорілим до землі та рясно всіяним осколками, аби дістатись до 93-ї бригади, яка стояла неподалік. Разом з бійцями цієї бригади я повернувся до розбитого блокпоста, аби забрати поранених та загиблих. Ніхто не знав, як діяти далі, адже не було наказу відступати. Наступного дня нас знову жорстко обстріляли, після чого розпочалась лобова атака регулярних російських військ. Ми не могли виграти цей бій, тому що проти танка з автоматом не підеш. Пролунав чийсь наказ: «Відходимо малими групами!»

Сергій Козюк кинувся бігти разом із ще двома десятками товаришів, і, коли вони дістались річки, яку хотіли перетнути через міст, впритул зіткнулись з росій­ськими військовими. На щастя, хлопці не розгубились та взяли двох снайперів у полон.

Це вже потім бійці дізнались, що ті хлопці, які розбіглись в інші боки, майже усі загинули або були взяті у полон. Вдалось врятуватись лише невеличким групкам. Троє таких врятованих бійців пізніше догнали групу, в якій був Сергій. Військовослужбовці розповіли, як усіх, хто не встиг вибігти з оточення, поклали рядочком на землю, після чого раптом прилетів снаряд, котрий вбив частину російських військових. Троє бійців, скориставшись ситуацією, кинулись бігти, і вже за мить на те ж місце упав ще один снаряд, від якого залишилось лише місиво тіл україн­ських та російських військових…

 У тридцятиградусну спеку, без води та їжі, у важких розгрузках та касках, хлопці весь час бігли полями та непролазними хащами. На нічліг зупинялись в «зеленці». Наступного дня натрапили на підбиту техніку 51-ї бригади, де були певні боєприпаси, медикаменти, одяг та харчі.

 – Через сильну спеку дуже сильно хотілось пити, але все, що ми знайшли, – це невелике болото, вкрите ряскою. Спрага настільки дошкуляла, що хлопці мусили пити воду з цієї калюжі, – каже Сергій.

Невдовзі бійці дістались траси Старобешеве – Кутейникове, де зупинили БТР 93-ї бригади. Пояснили ситуацію, почали по рації зв’язуватись з керівництвом 51-ї, а у відповідь почули: «Там ще хтось живий залишився? Нехай дістаються як хочуть». Тож військовослужбовці 93-ї бригади забрали лише пораненого бійця та двох полонених, а решта знову повернулась до того місця, де знайшли підбиту техніку, та спробувала її завести. Спроба виявилась вдалою – і хлопці поїхали назустріч невідомості, адже абсолютно не володіли ситуацією – десь над головою пролітали «Гради», пересувались якісь військові колони. Потім до першого блокпоста вдалось дістатись цивільним бусом, який зупинили, коли в них закінчилось пальне. Звідти бійців, які перебували у стані шоку, забрали до штабу, де почали допитувати.

– Розповіли, що ми перші, хто вийшов з оточення та вижив, а де решта – не знаємо. Нам не вірили, що на власні очі бачили російських військових, аж доки я не дістав з кишені дві білі розпізнавальні пов’язки тих, кого взяли в полон, – розповідає Сергій, якому і досі мало не щоночі сниться війна. – Наступного дня нас вивезли в Дачне Дніпропетровської області, куди почали звозити рештки 51-ї бригади. Як з’ясувалось, із 260 чоловік, які стояли на нашому блокпосту, вижили не більше шістдесяти. А ще дізнались, що в той час, коли хлопці гинули через нестачу техніки та зброї, в столиці проходив помпезний військовий парад із демонстрацією нової сучасної техніки. Ось так нас «привітали» із Днем Незалежності…

Тетяна ІЗОТОВА, Волинська область


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися