Нелегка доля випала 94-річній жительці села Буцинь Старовижівського району Марії Кабановій. Не мала щастя замолоду, бо рано залишилася вдовою з донечкою-немовлям і малим братиком на руках. Не мала його і на старості – доглядала прийомного сина, якого паралізувало.
Перший – сирота, другий – удівець
У 17 років гарненьку, дрібненьку дівчину Марію з Ковельщини покликав заміж сирота із Буциня Дмитро Кабанов. Пішла, бо хотілося вирватися з бідності, яка була у їхній багатодітній сім’ї. Невдовзі й донечка народилася. Галею назвали. Та не довго тішилася щастям, бо забрали її Мітю на війну.
– Три місяці дитинці тіко було, – пригадує Марія Сафронівна. – Роки йшли, рідко звісточки з фронту приходили. Якось наснився мені сон, в якому побачила хрест із соломи, а за пару днів і похоронка на чоловіка прийшла. Написали, що помер від ран і похований у Польщі.
За однією бідою не забарилася й інша. Через зв’язок старшого брата з УПА всю сім’ю Марії покарали. Мати ще раніше померла від тифу, а от батька замучили енкаведисти, сестру посадили у в’язницю, брат застрілився, коли потрапив в оточення. Хату спалили. Врятували лише шестирічного братика Бориса, якого і забрала до себе Марія. Хоч і сама з маленькою донькою тулилася в землянці голодна і холодна. Саме тому й пристала на пропозицію односельця Олександра Созоніка, який повернувся з фронту у свою хату-пустку: дружина загинула від вибуху бомби. Поки чоловік воював, двох синів забрали у дитбудинок, а старший жив у баби. Добре знав, що дітям матір потрібна, тому прийшов одного разу до Марії і прямо сказав: «Іди жити в мою хату і гляди дітей». Погодилася, бо несолодко було самій на ноги спинатися. Тож із донькою та молодшим братом переселилися до вдівця. Правда, узаконювати свої стосунки не хотіли. Навіть коли народилася спільна донька Валя, й далі жили на віру.
Не ділила своїх дочок і чоловікових синів
Згодом і двох інших синів з дитбудинку розшукали. Коли всі збирались у невеличкій хатині, то гуло тут, як у вулику. Марія хоч і змучена приходила з колгоспу, та старалася наготувати для дітей різної смакоти. Хлопці вже й студентами були, то, як батько їхав до них, добрі сумки їм передавала. Ніколи не ділила прийомних синів та рідних дочок. Для всіх знаходила добре слово та материнську ласку. А коли у старшому віці паралізувало прийомного сина Степана, котрий не мав сім’ї, доглядала його. Допомагала і молодша донька Валя. Вони й хоронили Стьопку, який помер кілька років тому.
Так вийшло, що у хаті, в яку її колись покликав фронтовик Сашко, Марія Сафронівна залишилася сама. Помер і він, і його сини. Одна донька мешкає у Ковелі, а старша – Галина – у Львові. Правда, тепер вона частіше біля старенької матері. Незважаючи на труднощі та біди, які пережила, бабуся Марія ні на що не нарікає. Має хорошу пам’ять і рух. Донедавна ще велосипедом їздила, співала у церковному хорі. І незважаючи на літа, ходить до обеліска, де викарбувані імена односельців, загиблих у Другій світовій війні. Серед них є і Дмитро Кабанов. Там помолиться за упокій його душі, бо ж ніколи не була на його могилі біля Варшави.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!